Портал "Знання" публікує матеріал з отсаннього номеру (1-2/2010) всеукраїнського громадсько-політичного і теоретичного журналу "ТРИБУНА".
Сьогодення потребує кваліфікованої еліти, здатної активізувати владні структури, забезпечувати розв'я­зання завдань національного розвитку, реформування і створення держави, здатної вийти на світовий рівень. Саме таке завдання висунув нині президент України Віктор Федорович Янукович.
Актуалізація проблеми еліти у нашій країні виклика­на також її тривалим ігноруванням. Власне, саме понят­тя "еліта" до останнього часу функціонувало у світо­глядно обмеженому вигляді. Такі аспекти концепції елі­ти, як проблеми її взаємовідносин із суспільством в цілому, відносини між елітами і всередині них, форму­вання нової еліти, процес входження в еліту тощо, набу­вають сьогодні особливої значущості. Однак формуван­ня еліти — складна і копітка справа. Саме ж поняття "еліти" надзвичайно багате за змістом. Сьогодні най­більш важливими є два аспекти: політична еліта та інте­лектуальна еліта.
Стосовно сучасної ситуації в Україні можна впевне­но зробити висновок, що політична еліта перебуває в стадії формування. Серед науковців розгорнулася жвава полеміка навколо визначення терміну "політична елі­та". Зокрема, проводиться думка, що політична еліта, яка діє сьогодні у нашому суспільстві, не відповідає ос­новним її характеристикам. Вона складається з ідеоло­гічно розрізнених, не згуртованих всередині своєї групи осіб і є перспективно ненадійною. Однак є підстави вважати, що демократичні процеси в державі, які здій­снюються найсвідомішою частиною нашої політичної еліти, попри опір її антидемократично настроєних еле­ментів, нададуть можливість у недалекому майбутньому виділити цінне, дієве, результативне ядро, що стане осе­редком майбутньої справжньої української політичної еліти. Справжньої в тому плані, що вона буде здатна вирішити наболілі економічні і соціальні проблеми. А їх цілком достатньо: неструктуроване соціальне середови­ще, розколота країна, розбалансована економіка. По­требує подальшого вдосконалення освіта, котра повин­на виховувати нову генерацію суспільства. Необхідна також спеціальна підготовка кадрів, що відкриває ре-крутацію політичної еліти тощо. Головна ж проблема полягає в тому, наскільки політична еліта забезпечена інтелектуальним ресурсом. Його забезпечує еліта інте­лектуальна.
Особливості формування інтелектуальної еліти по­в'язані з викликами і ризиками глобалізаційних проце­сів у цілому. Ключовими ризиками в даному аспекті по­стають міграційні процеси, транснаціональний ринок праці, руйнування культурної ексклюзивності, поява "третіх культур", зменшення ролі духовної складової в життєдіяльності суспільств, що формують нову якість комунікаційного простору і потенційно мають можли­вість привести до „спрощення" інтелектуальної еліти. В умовах глобалізації можна говорити також про амбіва­лентність чинників, які детермінують розвиток сучас­ного постіндустріального суспільства, у тому числі й
чинника інтелектуалізації.
Інша група особливос­тей формування інтелек­туальної еліти пов'язуєть­ся зі специфікою функціо­нування освітньої системи в умовах цивілізаційних трансформацій. Найбільш яскраво даний вплив вияв­ляється у розширенні рин­ку освітніх послуг, у пара-
дигмальних зрушеннях в освіті, посиленні конкуренції між навчальними закладами, зміні систем ціннісних орієнтацій суб'єктів освіти, в інтеграції освіти в ринкові відносини, в уніфікації освітніх практик і посиленні інтеграції освіти з практичною діяльністю. Зони ризику глобалізації освіти охоплюють як парадигмальні зру­шення у вітчизняній освіті (пов'язані багато в чому з трансформацією функцій освіти), так і технологічні змі­ни в діяльності суб'єктів освітнього процесу. Разом із тим, у контексті розгляду питань формування інтелек­туальної еліти в умовах цивілізаційних змін важливим вбачається питання про формування нового типу освіт­нього простору - Інтернет-простору, який дозволяє розвиватися таким формам освіти, як дистанційне на­вчання, віртуальні і корпоративні університети, транс­національні навчальні центри тощо. Даний освітній простір розширює можливості для формування і роз­витку інтелектуальної еліти. У результаті процеси кон­струювання елітних груп в умовах сучасної цивілізації набувають своєї специфіки, а проблеми формування інтелектуальної еліти максимально виявляються на ін-ституційному рівні. Звернення до питань сучасного об­разу інтелектуальної еліти дозволило зробити висновки про те, що дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного її розуміння, так і ті характеристики, яких вона набуває в конкретних соціальних умовах.
Принципово важливим у рамках інтелектуальної ді­яльності, таким, що є атрибутом інтелектуальної еліти, виступає дотримання загальних норм інтелектуальної культури, культури мислення, високі показники якої корелюють із критеріями виділення інтелектуальної еліти. Обмеження у діяльності інтелектуальної еліти до­зволяє доповнити їх соціальним чинником — рівнем розвиненості інтелектуального співтовариства. При цьому високий рівень інтелектуальної активності і про­дуктивність інтелектуальної діяльності виступають умо­вами збереження і нарощування діяльнісного потенціа­лу інтелектуальної еліти. Сьогодні ми можемо говорити про підвищення ролі інтелектуальної еліти, зумовленої формуванням суспільства інтелекту, де значні переваги отримують ті суб'єкти, які продукують інтелектуальні потоки і керують ними.
Суспільство інтелекту, що формується, характери­зується домінантними ознаками високого рівня інстру-менталізацїї інтелектуальної діяльності, здійснюваної
соціальними суб'єктами в рамках інтелектуального життя суспільства. У новій матриці соціального просто­ру інтелектуальне життя стає більш насиченим, інтен-сивнішим і охоплює всіх діячів соціальної практики. Особливе місце в суспільстві інтелекту займає інтелек­туальна власність. Одним з індикаторів суспільства інтелекту являється інтелектуальний потенціал сус­пільства, який має у своїй основі декілька компонентів (кадровий, результативний, технологічний, морально-етичний та ін.). Найбільш важливим, як показує прак­тичний досвід, є кадровий компонент. Продуктивна діяльність інтелектуальних кадрів значною мірою ви­значає рівень розвитку інших компонентів інтелекту­ального потенціалу суспільства. Внаслідок цього над­звичайної ваги набуває виховання кадрів інтелектуаль­ної еліти на основі філософії людиноцентризму.
Розвиток суспільства інтелекту стає можливим через актуалізацію інтелектуальних ресурсів особистості і сус­пільства. Однак у сучасних умовах спостерігається по­єднання традиційних для індустріального суспільства (влада і багатство), для постіндустріального (знання та інформація) і суспільства інтелекту (інтелект у широко­му сенсі) ресурсів із домінуванням перших двох груп. Потенціал розгортання інтелектуальних ресурсів пов'я­зується перш за все з інтелектуальною елітою.
Звернення до різноманітних теорій еліти дозволяє стверджувати, що зсув акцентів в елітаристської тради­ції на різноманітні ресурси і відповідні їм типи еліт став віддзеркаленням руху сучасних суспільств до нових ци-вілізаційних форм існування (інформаційне, постеко-номічне, техногенне суспільство). Акцент же на значу­щості таких особистісних якостей, як компетентність, знання, здібності, у процесах соціальної мобільності є свідченням формування суспільства інтелекту. Ці дві особливості, разом із визнанням специфічних функцій кожного типу еліт, стають важливою методологічною базою для аналізу інтелектуальної еліти.
В ідеалі інтелектуальна еліта може реалізувати свій діяльний потенціал, виконуючи ряд функцій. Однак у реальній соціальній практиці їх виконання (та й сама інтерпретація) не завжди адекватні і не завжди мають попит. Значний вплив у процесі диференціації функціо­нальних навантажень на інтелектуальну еліту мають культурно-історичні особливості, специфіка стану соці­уму в той чи інший період. Наприклад, порівняно з іде­альним набором функцій, у реальній практиці україн­ської інтелектуальної еліти мінімально представлені ціннісно-нормативна, консультативна, інтеграційна та інноваційна функції. Саме низький попит на інтелек­туальну еліту в цих секторах діяльності може стати чин­ником гальмування розвитку України. Однак, попри різного роду політичні й економічні негаразди, найяс­кравішими якостями української інтелектуальної еліти є високий рівень інтелектуального капіталу, освіти, культури, інтелігентність, інноваційність, творчий ха­рактер мислення, висока результативність професійної діяльності та ін. її представники найчастіше спирають­ся на професійні й морально-етичні ресурси у своїх со­ціально-культурних практиках.
Нові підстави структуризації сучасних суспільств до­зволяють встановлювати відносну ідентичність груп.
шо виокремлюються за певними ознаками: працівники розумової праці, інтелігенція, висококваліфіковані фа­хівці, професіонали, середній клас, новий клас, інте­лектуали. В цілому дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного розуміння інтелектуальної еліти, так і ті характеристики, які отримуються нею в конкретних соціальних умовах. У такому контексті є важливим те, що сьогодні в сучасному портреті верхівки суспільства слабо представлений прошарок інтелектуальної еліти, яка найбільшим чином пов'язана з розвитком інтелек­туального потенціалу суспільства і формуванням "сус­пільства інтелекту". Також слабке представництво ін­телектуальних прошарків і в нижній частині сучасної стратифікаційної структури перехідних суспільств. Це означає, шо сьогодні вони зосереджені переважно в се­рединній частині стратифікаційної структури. Однак у цілому ця частина нашого суспільства (як і решти пост­радянських) не має у своєму розпорядженні достатніх ресурсів і капіталів, необхідних для активного форму­вання суспільства інтелекту.
Виходячи з цих обставин, можна стверджувати, що інституційно максимальні можливості для вирішення завдань щодо формування інтелектуальної еліти має система освіти. Сьогодні можна говорити про те, що во­на значно змінилася під впливом нових викликів сучас­ності і в результаті сама стала одним із чинників карди­нальної зміни суспільних систем. Через це освіта зайня­ла особливу позицію в системі соціальних інститутів, характерну для сучасного суспільства, що розвивається, і суспільства інтелекту, що формується.
У системі освіти досить яскраво почали виявлятися меритократичні тенденції, що корелюють з аналогічни­ми тенденціями в рамках розвитку всього суспільства. Як результат, тепер ми можемо говорити про комплекс тенденцій у розвитку системи освіти, які дозволяють їй брати активну участь у процесі формування інтелекту­альної еліти суспільства і розвивати його інтелектуаль­ний капітал. Однак очевидно й те, що в суспільствах транзитивного типу, до яких належить і Україна, існує ряд проблем, що заважають реалізації потенціалу мери-тократичних тенденцій. Короткий огляд таких проблем дозволяє нам акцентувати увагу на трьох їх групах: не­стабільності позиціонування освіти в соціумі, наявності її слабкої підтримки як сектора ринку праці на тлі під­вищення загальної значущості і проблеми адекватності освітніх технологій усередині системи освіти. Дані проблеми, на наш погляд, може бути вирішено, якщо в освітню практику активно впроваджувати людиноцент-ризм як спосіб орієнтації на нову систему цінностей, відповідну вимогам суспільству інтелекта.
Таким чином, базові межі сучасних суспільств без­посередньо пов'язані зі зміною ролі інтелектуальної праці у всіх сферах життєдіяльності суспільства, актуа­лізацією знаннєвих та інтелектуальних ресурсів у соціа­льних процесах, виходом на перший план тих соціаль­них груп, які максимально продукують дані ресурси і забезпечують стабільний прогрес суспільства. Саме то­му важливою вбачається роль інтелектуальної еліти у
цих процесах.

В.Г. КРЕМЕНЬ,
доктор філософських наук,

професор, академік НАН України,

академік УНАПН, президент УНАПН