Друк
Перегляди: 2530

Кремень Василь Григорович

доктор філософських наук, професор,

академік НАН України,

заслужений діяч науки і техніки України,

президент НАПН України,

президент Товариства „Знання" України

ЛЮДИНА В ТРАНСФОРМАЦІЯХ „ЕКОНОМІЗМУ": УТОПІЇ І РЕАЛЬНІСТЬ

Сучасний світ –це синтез динаміки розвитку і структури взаємозв'язків, наданих як у вертикальній, так і в горизонтальних площинах. Механізмом цього структурування виступила глобалізація всіх складових соціально-економічного і культурного змісту суспільства. В горизонтальному вимірі відбувається формуваннях нових геополітичних утворень. У вертикальній – утворюється інформаційно-ієрархічна піраміда багатства і влади, вершина якої зайнята передовими, розвиненими країнами світу. Піраміда працює подібно до "насосу" – до її "вершини безперервно йдуть потоки фінансів, багатства, інтелекту" [4, с. 5]. У цих умовах відбувається трансформація духовно-культурних цінностей у новому вимірі – економічному, який породжує ряд важливих для сучасного буття проблем, які вимагають уважного розгляду і вирішення.
Конструктивне вирішення будь-якого питання залежить від виявлення причин і умов його існування.

Сьогодні в міркуваннях про культуру, виховання і освіту, коли ознакою "хорошого тону" є розмова про "кризу духовності", "антропологічний колапс", "гуманітарну катастрофу" тощо, ми забуваємо про нестримну плинність часу. Динаміка цивілізаційних та соціальних змін існувала завжди, і в кожну перехідну епоху наступала криза, яка породжувала ті чи інші есхатологічні передчуття. Кожного разу кризові настрої виникали й існували під впливом певних світоглядних домінант. В античності нею була філософія, в Середньовіччі – релігія, в Новий час – наука, завдяки якій почалися настільки швидкі й системні зміни у всіх сферах життя суспільства, що за ними не встигав процес їх усвідомлення. Сьогодні ми перебуваємо в полі домінанти економічного виміру всіх аспектів соціокультурного життя. Економіка нині – головний "арбітр" всіх

політичних, соціальних, культурних проблем і суперечностей, які постали перед людиною і суспільством.
Економіка є епіцентром сучасного буття. Згадаймо, що лише три десятиріччя томунайбільші конкурси у вузи були на природничі факультети. Всі хотіли стати фізиками, математиками, інженерами, хіміками, далі – філологами, істориками, журналістами, і вже потім– економістами. Фах економіста, звичайно, мав свій рейтинг, але не такий високий, як тепер, у
нашому суспільстві. Серед загальної кількості існуючих сьогодні вузів в Україні значна кількість – економічні або так чи інакше причетні до економіки, оскільки мають ліцензії на підготовку менеджерів, маркетологів, банкірів, бухгалтерів, фінансистів, аудиторів тощо. Сьогодні кожний вуз, навіть суто гуманітарний чи технічний, навчає бодай двом-трьом економічним спеціальностям. Все це – не данина моді чи примхи Міністерства освіти і науки. Справа в тому, що крім основних вимірів суспільного буття – технологічного, інформаційного, екологічного, антропологічного тощо ми є свідками прирощення темпів розвитку етосу економічного, який став визначальним для сучасної цивілізації. Справа
полягає в тому, що "комунікативні зв'язки, суспільна угода, організація та внутрішня взаємозалежність структурних ланок і рівновага – це чотири основні параметри, які не лише формують суспільство загалом, а й у своїх специфічних визначеннях констатують його окремі структурні складові, зокрема економіку. Економіка як система суспільних відносин втілює себе у кожній з цих ланок" [2, с. 42], – зазначає А.С. Гальчинський.
"Економічне мислення" стало домінуючим у житті людини. Зазначимо, що економічний вимір є закономірним результатом розвитку європейської цивілізації. Але не як "експлуататорського ладу", який несе в собі всі негативи і негаразди людському існуванню. Такий образ до цього часу залишається в свідомості багатьох представників старшого покоління, вихованого в умовах "боротьби двох систем". Але цей погляд на сьогодні залишається по меншій мірі анахронізмом, оскільки мову потрібно вести не
про експлуатацію, а про економіку, яка повинна відповідати запитам людини. "Економіку потрібно розглядати як єдину, хоча і багатомірну реальність" [1, с. 140], в якій знаходить вираз живий зв'язок об'єкта, суб'єкта і становлення. В силу чого "...амбіційним завданням є розробка теорій, які безпосередньо відображають багатомірну природу економіки, – теорій, які пояснюють явища і розкривають основоположні механізми, що забезпечують взаємодію різних її вимірів" [1, с. 144], – говорить О.Ананьїн.
Виходячи з цього, потрібно кардинально відмовлятися від теоретичних ідеологем, які не лише не відповідають часу, але й дискредитують сучасну науку. Адже молоде покоління, на якому лежить фактична відповідальність за долю країни, в значній мірі перебуває в невизначеності, оскільки політична боротьба, яка не стихає, все ще спрямована начебто "проти багатства" й "олігархів", що уособлюють капіталізм. Крім того, в багатьох вузівських і шкільних підручниках, лекційних курсах, журнальних і газетних публікаціях можна зустріти запевнення в "антагоністичних суперечностях", властивих капіталістичному ладу, і, звичайно, витікаючими з них далеко не оптимістичними наслідками для людини. Все це зберігає у свідомості міфологеми старого, по суті догматичного мислення.
У даному контексті доцільно звернутися до філософії людино- центризму, яка виходить з внутрішньої енергетичності тих соціально-економічних утворень, які є носіями прогресивних прагнень людини. З цієї точки зору економіка, яка за визначенням може бути лише ринковою, на фундаментальних принципах якого побудоване сучасне суспільство – це не просто товарне "обмінно-оцінювальне" господарство. А господарство, орієнтоване на прибуток, на приріст грошей. Метою господарювання стає насамперед виробництво матеріальних благ завдяки активності людини, її сутнісних сил. Гроші, а разом з тим і вартість, виходять на перший план, саме вони тепер ведуть господарство, а не лише його опосередковують. В силу цього найважливіший смисловий момент – людина – набуває особливої актуальності, оскільки саме вона приймає рішення, без яких матеріальні
блага не мають значення. Разом з тим сучасна людина діє в особливій економічній аурі, в її "обіймах", на неї орієнтована, від неї залежна. Як би ми не хотіли зменшити роль матеріального чинника, як би не посилались на визначальну роль духовних, культурних, моральних факторів, проте вони можуть спрацювати лише при врахуванні особливостей розмаїтих впливів сучасного економічного буття.
Може скластися враження, що ми повторюємо азбучні істини про "первинність" економіки щодо духовно-культурної надбудови. Це не зовсім так. Економічна детермінація буття, здійснена вульгаризованим марксизмом, перетвореним в ідеологію, насправді спотворювала сутність самої ринкової економіки. Виділяючи лише її суперечності, вона одночасно перетворювала людину в пряму залежність від матеріальних чинників. Можна стверджувати: всі негаразди, які існують в Україні в процесі розбудови її культурного, освітнього, духовного простору, виникають саме завдяки стереотипам, все ще існуючих в свідомості і визначаючих відношення до сутності економічного, яке складає смисл сучасного життя. Іншими словами, вирішення сучасних проблем по навчанню і вихованню, які стоять перед культурою і освітою нашої держави, передбачають відхід від світоглядних стереотипів стосовно взаємовідношення людини і економіки.
У першу чергу це означає відмову від розуміння прямої залежності людини або від економіки, або від культури, про що так інколи охочі поговорити "речники" тих чи інших політичних сил, виправдовуючи свою роль "рятівників нації"". Заяви одних, що спочатку потрібно "нагодувати народ", других, що потрібно дати народу свободу і демократію, третіх – зайнятись відродженням культури і духовності, четвертих – рятувати українську мову чи надати статус державної російській мові і т.д. Все це –речі важливі і необхідні, але самі по собі, в своїй окремішності, не працюють хоча б тому, що вони витікають зі старого уявлення про двополярний світ, поділений на "своїх" і "чужих", "бідних" і "багатих", "капіталістичний" і "соціалістичний табори" тощо. Однак така модель світу давно вже втратила
свою креативність як в політиці, так і особливо в культурно-освітній парадигмі.
Демократія, свобода, права людини, пріоритет загальнолюдських цінностей, можливість волевиявлення тощо – це все завоювання ринкової економіки, тобто капіталістичного господарства. Іншими словами, вони є результатом економічних революцій, які відбулися в Європі в ХУІІ-ХУІІІ століттях і які ми по традиції називаємо буржуазними. Термін "буржуазний" в пересічній свідомості все ще асоціюється з образом капіталіста з великим черевом, тим самим абстрагуючи від справжнього смислу цих революцій. А він полягає в переході до нової, економічної цивілізації [5, с. 182]. Про це свідчить і те, що в кінці XVIII століття виникає нова спеціальність – економіст, актуалізується проблема ''економічної людини" – "людини-егоїста", яка прагне до максимального прибутку і задоволення все нових і нових потреб. А оскільки ці потреби нескінченні, то капіталістичне господарство продемонструвало свої нескінченні можливості відповідно до їхнього задоволення. Щоправда, просвітницький гуманізм не міг визнати егоїзм як позитивну ознаку людини, що й стало умовою породження соціальних утопій, які пропонували колективізм і "усуспільнене людство". Але не як альтернативу особистості й індивідуальності,а як істину в останній інстанції.
Капіталізм означає еволюцію людини, перетворення її фактично в іншу людину. Мислення у світоглядних вимірах минулих епох та їх звичних цінностей не відповідало динаміці капіталізму, який сам по собі не може бути ні гуманним, ні ангигуманним. Він – породження людських інтелектуальних енергій, і намагання позбутися його штучним шляхом є таким же збоченням із суспільного прогресу, як і створити соціалізм "із людським обличчям" або "ручну" ринкову економіку.
Людина, відповідна сучасності, повинна проникнутись змістом ринково-економічних відносин, які знімають всі обмеження: не лише фізичні, але й моральні. Капітал раціоналізує і механізує людину, перетворює її або у "вартісний" пристрій, або у відірваного від природи трудівника, або в невтомного споживача, або в не менш активного дослідника, або конструктора. "Капітал – це ринкова економіка, і за цим вже звичним для всіх словосполученням міститься всеохоплюючий переворот – гігантська капітальна революція, яка радикально змінює все: людину, суспільство, господарство, політику, техніку, культуру, знання, ідеологію, релігію, освіту, моральність, духовність, все, що завгодно, в тому числі і природу"[5, с. 185].
Ринкова економіка, яка розвивається в нашій країні, щоправда, не в тій мірі, як хотілося б, є іншим життям. Ринкова економіка забезпечує колосальний викид людської енергії –як руйнівної ( для всього старого, віджилого в суспільстві), так і творчої (для всього нового в суспільстві і культурі), але також наповнює енергією сам капітал. Людська енергія і капітал "зійшлись" разом, стимулюючи один одного. У цих умовах говорити в звичних поняттях про якусь абстрактну людину, сповненої якоїсь особливої "духовності" чи національної специфіки, вже не випадає. Капітал, за яким стоїть всеохоплююча мета – гроші, а за ними багатство, вигода, бізнес, добробут, втягнув в себе людину, захопив її, в певному роді пригнітив її, зняв всі заборони, які заважають погоні за грошима. Отже, за владою і статусом. На арену життя вийшла в повному смислі слова нова людина - прагматична.
Така духовно-культурна реальність сучасного буття унеобхіднює переосмислення проблеми професійності, праці, покликання, цінностей, а разом з ними – владу, право, культуру, політику тощо, які все ще розуміються і здійснюються без врахування глибинних смислів ринкової економіки і "енергій" капіталу, помножених на людські бажання і прагнення.Останні мають особливе значення, адже вони стають основою самовизначень як суспільства, так і окремої людини, оскільки в умовах демократичних прав і свобод їх вже ніхто обмежити не зможе.
Культурно-освітня діяльність по забезпеченню втілення в практику світогляду людиноцентризму не може обминути такого феномену життя, як гроші. Для молодого покоління, яке сьогодні впевнено входить у всі сфери
суспільного життя, особливо зрозуміла значимість грошей. Зваби цивілізованого життя там, на Заході, і (разом з пільгами) – тут, у нас – все можна придбати за гроші. Для багатьох є зрозумілим факт, що за станком, в полі, в школі, на простій виконавській роботі грошей не заробиш, вони "робляться", тому стверджується переконання, що для цього підходять різні, "добрі" і "погані", легальні і нелегальні засоби. Тому-то так важко йде боротьба з корупцією.
У вимірах "економічної цивілізації*" гроші займають особливе, далеко не похідне чи другорядне значення, як це намагаються сьогодні ще подати. Більше того, вони перетворилися в компонент світогляду, який по праву можна називати не лише демократичним, науковим, технологічим тощо, а і монетарним. Розрахунок, купівля-продаж, де, скільки що коштує, прибуток, вигода, хто і як платить – проникли із сфери матеріального виробництва у
несумісні, як вважалося ще донедавна, сфери життя. Це не просто факти, які свідчать про якусь подальшу проблемність існування людини. Щастя завжди проблемне. Вони повинні стати важливим показником необхідності переходу до нового вектору духовно-культурного виховання і здійснення гуманітаризації освіти. Очевидно, сьогодні вже не відповідають потребам і запитам посилання на те, що криза самодостатності витікає із усвідомлення проблеми самого існування. Тобто тоді, коли для людини сам факт її існування стає проблемою. Звідси переконання: якщо смисл життя не вирішується на рівні духу, то людина обов'язково приречена на деградацію. Остання виступає в формах алкоголізму, наркоманії, споживацької психології. Але так думати сьогодні вже не випадає.
Нам видається, що в умовах домінування "економічного", "грошового ладу" боятися монетаризму не лише запізно, але й, м'яко кажучи, є вчорашнім днем. Ми повинні виходити з реальності існування монетарної свідомості. У цьому випадку гуманітарна освіта і педагогічний процес повинні будуватися за вимогами економічних запитів сучасної людини. І гроші в цих запитах – не свідчення деградації чи якогось зла, а благо. Гроші сьогодні – не лише заробітна плата, а й реальна можливість досягнення своєї мети, мрій, вирішення певних проблем тощо. І не варто замовчувати ту силу, яку набуває людина при наявності грошей. Сила тепер не просто в знанні, а в знанні, як заробити, здобути гроші, капітал, багатство[4, с. 357].
Інша справа, що включення монетарної свідомості в контекст
формування загальноцивілізацйних цінностей не позбавляє від
абсолютизації і теоретичних збочень. Філософія людиноцентризму як домінантна лінія гуманітаризації навчання виокремлює в якості критерію оцінки справжнього значення і ролі грошей особистість, яка має свої параметри розуміння буття. Адже не лише з позицій "пересічної свідомості" людина оцінюється по тому, який її рахунок в банку. Разом з тим, не заперечуючи, що кількість грошей є одним з показників здатностей людини до самореалізації, все ж таки не потрібно нехтувати поряд з цим важливістю гуманістичного, етичного принципів, які ставлять певну межу абсолютизації значення і ролі грошей. Все залежить від людини. Але людини освіченої, впевненої в своїх знаннях. І чим більша її впевненість в собі, в своїх особистих досягненнях, тим менше можливостей бути "проданим" чи "купленим". Конкретна людина не в змозі продати закон, гідність, батьківщину, мораль, віру, але може продати себе. Але на рівні особистості такий продаж не відбувається. Особистість – це колосальний капітал, який занадто дорого коштує, щоб можна перетворити його в простий об'єкт купівлі-продажу. Можуть заперечити, що не всі люди є особистостями. Так, але і людина не може торгувати іншою людиною, її почуттями, емоціями. Але вона може торгувати собою, своїми симпатіями, почуттями і своєю вірою, при умові, що все стало товаром, втративши свій первісний, духовний смисл. Людина може продати свою працю, послуги або ж себе (дух і душу), але знову ж таки при умові, що дух і душа виродилися в товар. На рівні втрати духу і душі людина не продає, а продається. Головне тут – втримати людину на межі особистісного виміру, що не так легко, коли постійно існує спокуса грошима. Але чи можна і чи потрібно втримувати від таких спокус, які є перетвореною формою життєдіяльності? Все це потрібно переосмислити в нових теоретичних дискурсах, які сьогодні пропонує "філософія економіки"
Такою є та конкретна дійсність, перед якою опинилося людство в результаті нескінченних пошуків оптимального засобу подолання суспільних та індивідуальних суперечностей. Гроші виявилися найбільш надійним знаряддям, перевіреним не тільки часом, але й своєю ефективністю та надійністю, що зробило їх найбільш зручним знаряддям. Ми - свідкиторжества "грошового ладу". Його впливи й амбіції стати абсолютною мірою людських пристрастей й суспільної практики, що з усією очевиднісю свідчать про правомірність існування не лише терміну, але й нової реальності, економічно-грошової.

Однак це не означає, що настало "світле майбутнє" людства. Скоріше це свідчення "виснаженості" духовних енергій гуманістично-просвітницького вектору розвитку. Адже тепер "економічна свідомість" ще більше віддаляє людину від її екзистенції, вона підкорює суспільну реальність собі, своєму розумінню, своїм глобальним проектам. Тепер людина демонструє вже не цілісне життя в єдності духа і тіла, а особливе вітально-економічне існування, котре підкоряється прагматичній доцільності [4, с. 359].
Зміна векторів духовно-моральних самовизначень контрастно змінили сьогодні життя суспільства. Причина цього – у нових смислах буття людини по відношенню до традиційних цінностей. Сьогодні вектор особистісних пріоритетів з цінності часу (життя) змістився на матеріальний добробут, на гроші, вплив яких став домінуючим. Потрібно пам'ятати, що добробут і гроші люблять розум і терпіння. Недаремно М.Вебер визначав європейську людину як цілераціональну. Досвід показує, наскільки змінилося життя тих людей, які стали на шлях прагматизму і раціональної дії. Але для розуміння цього потрібна нова мораль і нова культура мислення. Чим більше змін у всіх сферах, починаючи з побутової, тим більш необхідним є інший спосіб мислення, інше відношення до себе, своєї гідності тощо. Це дозволяє

зрозуміти, що сьогоднішні економічні смисли пов'язані із глобалізацією, про яку так багато говорять і пишуть. А глобалізаційні процеси обумовлені все більш зростаючим впливом економізму, в його вселенському вимірі.

Вся історія суспільства – це історія глобалізації, яка існувала в різнихформах – царств, імперій, цивілізацій, союзів, об'єднань тощо. Сьогодні ж став більш помітний цей процес-в світовому масштабі, виокремились головні його суб'єкти, а економічні важелі виявилися найкращим знаряддям для здійснення цього задуму. В будь-якому випадку тільки вони здатні здійснювати ці процеси швидко, ефективно і якісно. Тому економічні стимули є цивілізаційним благом. І неправі ті, хто має протилежну думку. їх заперечення – не що інше, як спроба призупинити хід історії. Нова епоха, нова людина, нова мораль, нові цінності нової– економічної цивілізації вимагають нових підходів і осмислення у всіх сферах. Зокрема, і такої важливої складової суспільства як духовність, культура й освіта. Економічний вимір ставить реальні акценти, позбавляє обмеженості й утопізму. Цей висновок і дозволяє зрозуміти сутність сучасної духовності в контексті глобалізації та соціоекономічних процесів.

Філософія економіки є специфічним розділом культури

сучасного мислення. І в цьому плані вона, ґрунтуючись на результатах окремих (в тому числі економічної) наук, повинна відповісти на онтологічні та антропологічні питання: "куди" і "навіщо" відбувається розвиток існуючої економічної ситуації і яка її соціально-ціннісна спрямованість. В даному плані орієнтація на філософсько-економічну методологію соціокультурної реальності відкриває широкі можливості для виявлення подальших перспектив буття людини.

Список використаних джерел:

1. Ананьин О.И. Структура Экономико-теоретического знання. Методологический анализ. –М.: Наука, 2005.– 324 c.
2. Гальчинський А. С. Економічна методологія. Логіка оновлення: Курс лекцій. – К.: АДЕФ-Україна, 2010. – 572 с.

3. Мясникова Л.А. Экономика Постмодерна и отношения о собственности //Вопросыфилософии. – 2002. – № 7. – С. 5-16.

4. Кремень В.Г. Філософія людино центризму. – К.: Педагогічна думка, 2009. – 520с.

5. Осипов Ю.М.. Философия хозяйства. – М.: Юрист, 2001. – 624с.