6 липня 1851 року народився великий український архітектор, науковий і громадський діяч Іван Левинський.

1891 року Левин­ський засновує власну керамічну фабрику декоративної та побуто­вої кераміки з гуцульським орнаментом. Саме з неї започаткував­ся розвиток промислової кераміки в Галичині.

1902 року Іван Левинський очолює одну із найперспективніших при будівельному факультеті кафедру ужитково-колієвого будівництва.

1903 року Іванові Левинському присуджено звання професора Львівської політехніки, а в 1909 році його обрано професором зви­чайним.

Іван Левинський активно сприяє утворенню Українського педагогічного товариства, будує для нього будинок у Львові, споруджує величезну кількість шкіл, бурс, гімназій з україн­ською мовою навчання, читалень "Просвіта", будинків товариства "Народний дім", споруду бурси педагогічного товариства. Під егі­дою "Ліги промислової допомоги" відкриває курси для вчителів шкіл, організовує етнографічні та промислові виставки у Львові, Стрию, Коломиї, Києві, Парижі, Кракові та інших містах Європи, пропагуючи українське мистецтво, показуючи приклади вико­ристання народного орнаменту в архітектурних та промислових виробах.

У 1904 році Іван Левинський організовує за участі "Ліги про­мислової допомоги" так звану "Рухому виставку", яка мала вели­кий успіх і була показана в понад 700 містах та містечках Галичи­ни.

Важливою справою була його участь у організації на початку XX століття Музею українського мистецтва, яку він здійснював разом з відо­мими вченими того часу: Щуратом, Студинським, Свєнціцьким.

Неймовірно, як багато зробила ця людина. Йому належить ство­рення цілої мережі шкільних закладів, про які ми сьогодні мусимо знати. Це гімназія у Кіцмані, школи у Рогатині і Миловані, Народ­ні доми у Львові, Стрию, Яворові, Копичинцях, Івано-Франківську (раніше Станіславі), Кам'янці-Струмиловій. А ще його фірма займалася проектуванням та будівництвом культових споруд, впроваджуючи в їх побудову елемент україн­ського модерну, застосовуючи при художньому оформленні інтер'єрів храмів й іконостасів нове нетрадиційне мислення, вико­ристовуючи метал, кераміку, дерев'яне різьблення.

Останні роки його життя були надто тяжкими, особливо в мо­ральному плані, можливо, тому в нього стався інфаркт, і 4 липня 1919 року він помер. Поховано Івана Левинського на Личаківському цвинтарі у Львові.

Шендеровський Василь Андрійович,

доктор фізико-математичних наук,

професор, віце-президент

Українського фізичного товариства

та дійсний член Наукового товариства Шевченка;

Кушерець Василь Іванович,

доктор філософських наук,

професор, заслужений діяч науки

і техніки України,

голова правління Товариства «Знання» України