Сьогодні на фоні інформаційної революції розуміння взаємозв'язку знання і розвитку набуває особливої актуальності. Поява нових інформаційних технологій та різке падіння цін на комп'ютерну техніку стирає кордони та скорочує простір і час. Навіть найвіддаленіші села долучаються до всього масиву глобальних знань, причому проходить це наскільки швидко і вимагає настільки мало зусиль, що перевершує навіть найсміливіші мрії не лише минулого віку а й вчорашні уявлення про те, що могло бути можливим лише через 10-15 років.
У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється настільки велика увага інформації та знанням, що вони стали важливим чинником, який визначає рівень життя більшою мірою, ніж земельні ресурси, механізми, праця.
Сьогодні економіка країни з високо розвинутою технологією може розвиватися лише на основі знань. Різниця між бідними і багатими, як країнами, так і організаціями, фірмами, виявляється не лише у відсутності коштів в необхідних обсягах, але і в браці знань. Сорок років тому дохід на душу населення в Республіці Корея та в Гані був практично на одному рівні. На сьогодні цей показник у Кореї вищий у сім разів, ніж у Гані. За експертними оцінками різниця пояснюється тим, що Республіка Корея добилася більшого успіху в нагромадженні та використанні знання.
Це підтверджує досвід Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню.
Останнім часом серед учених поширюється думка про те, що моделі суспільного зростання безпосередньо залежать від інвестицій в освіту, в інноваційні процеси і адаптацію знань як основне джерело зростання продуктивності та ключового чинника економічного оздоровлення, підвищення добробуту населення.
У багатьох країнах ці ідеї практично втілюються в життя. Наприклад, в США у сфері створення і розповсюдження знання зайнято більше людей, ніж у виробництві матеріальних товарів. Можливо, це ще не характерно для країн, що розвиваються або трансформуються. Але і в них останнім часом набрала широкого розповсюдження думка про те, що придбання і застосування знання – найкоротший шлях до подолання технічного відставання.
Вироблені знання привели до чудових нововведень, які принесли величезну користь людству. Так, лише за останні роки різко збільшилась тривалість життя, відкрито способи лікування багатьох хвороб. У багатьох країнах світу значно збільшились обсяги сільськогосподарського виробництва для задоволення зростаючих потреб населення. Зелена, або сільськогосподарська революція, наочно продемонструвала, з одного боку, можливості науки швидко вирішувати першочергові проблеми суспільства (як відомо англійський вчений Мальтус зафіксував на початку ХІХ ст. різке відставання виробництва продуктів харчування від темпів народжуваності населення. Проте він не зміг передбачити успіхи вчених, та їхніх знань в подоланні такої тенденції), а з іншого – те, що у виробництві знань рівновелике значення мають як виробники принципово нового знання, так і ті, хто його поширює та застосовує. Так, швидке розповсюдження елітних злакових та адаптації їх до місцевих умов - спільна справа як вчених-селекціонерів, біотехнологів тощо, так і безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції, які творчо використали результати їхньої праці, створивши по суті спільний продукт, в основі якого - науковий, раціональний підхід. Адже нові сорти зерна вимагали ще суттєвого вдосконалення і лише після цього були готові до висадки в нових умовах.
Такі ж приклади стосуються і технологічних розробок та використання нових джерел енергії, що створило можливості для вивільнення людства від виснажливої праці, а також сприяло появі ширшого та складнішого спектру промислових виробів і процесів.
Технології, які базуються на нових методах комунікації, обробки інформаційних обчислень, створили безприцендентні можливості і поставили складні завдання як загалом перед наукою, так і перед суспільством зокрема. Постійне вдосконалення наукових знань про походження, функціонування і еволюцію Всесвіту та життя відкриває перед людством широкі можливості застосування концептуальних та практичних підходів, які спричиняють глибокий вплив на діяльність та перспективи розвитку.
Основними пріоритетами для країн у сфері виробництва, розподілу та поширення знань є:
- придбання, адаптація глобальних знань, а також розвиток сфери знань на місцевому рівні;
- інвестиції в людський капітал з метою розширення можливостей засвоєння та використання знань;
- інвестиції в технологію, що сприяють придбанню та засвоєнню знань.

Підходи до вирішення цих завдань доповнюють один одного. Країни не отримують доступу до нових технологій, якщо не будуть вкладати кошти в освіту. Нові технології народжують попит на освіту і спрощують процес придбання знань. Таким чином, ефективні заходи, які спрямовані на придбання, засвоєння і передачу знань, є взаємодоповнюючими компонентами і в сукупності складають загальну стратегію подолання дефіциту знань.
Міра розвитку, а відтак і пристосовуваності та зручності суспільства залежить від здатності як окремих людей, так і цілих організацій, а також суспільства загалом нагромаджувати знання та, навчаючись, генерувати нові знання. Лише ті суб'єкти соціальної дії, які засвоюють знання найшвидше, здатні виживати та перегравати своїх конкурентів. Іншими словами, організації повинні стати "інтелектуальними", розвивати свої здібності, які базуються на знаннях довготривалих і адекватних зовнішнім змінам. Знання перетворюються в головний ресурс, завдяки якому структури, організації та установи можуть розвивати свою конкурентну перевагу, робити її сталою.
У різних освітніх системах підхід до формування знань повинен будуватися з урахування основних чотирьох критеріїв, за якими будуть оцінюватися знання в організації. Вони повинні формувати цінності особи, бути оригінальними, важко імітованими та важко замінюваними. В цьому поєднанні знання стають базовою складовою в забезпеченні конкурентних переваг організаційних структур. Це, в свою чергу, передбачає формування в людини:
- базового знання;
- мотивації на розширення обсягу знання;
- навичків та психології розвитку знання до інноваційного.
Базові знання – це знання структурних зв'язків та закономірностей розвитку соціальних процесів та явищ. Воно стабільне у часі і трансформується в конкретні знання в залежності від змісту вирішуваних завдань. Базове знання – завжди концептуальне, лежить в основі формування ключової компетентності.
Мотивація на розширення обсягу знання – це розвиток знання за межами конкретної проблемної галузі за рахунок міжпредметних взаємозв'язків і формування інтегрованого знання. Предметне знання не повинно бути пов'язане з поточними управлінськими завданнями. Воно повинно бути якнайобсяговішим і розвиватися з випередженням, за рахунок розвитку інтегрованого знання. Тільки в такому разі можна забезпечити в установі випереджальне стратегічне управління, а не управління за типом реакції на зміну в середовищі.
Ці дві складові менеджменту знань визначають вимоги до змісту процесу навчання – складу проблем і завдань організації, їхнього праксеологічного наповнення, забезпечення синергетичними ефектами.
Інноваційна поведінка, тобто орієнтація на нове бачення рішення проблем, на відкриття, на пошук нових, нестандартних рішень, засобів більш швидкого та раціональнішого досягнення успіху – ось від чого залежить зміст формування навичок та психології розвитку знань до інноваційних.

Необхідність формування навичок і технологій розвитку знань до інноваційних визначають вимоги до технологій формування і передачі знань, які зараз використовуються. Завдання систем управління полягає в тому, щоб забезпечити перетворення індивідуального інноваційного знання в синтез інноваційних знань, зорієнтованих на практичну доцільність і результативність. У цьому випадку досягається синергетичний ефект, формується системне знання, яке складає основу специфічних властивостей організації і яке є джерелом конкурентних переваг.
Коли мова йде про знання як основну цінність і багатство суспільства, як чинник забезпечення його успіху в геополітичному просторі, необхідно акцентувати увагу на національній системі вироблення, поширення знання, підвищення інтелектуального рівня населення.
Основними виробниками і носіями знання в суспільстві виступає як наука в цілому, тобто, її організаційна структура, так і окремі вчені, дослідники. Зовсім недавно, у 80-х роках минулого століття, за класифікацією ЮНЕСКО Україна за науковим потенціалом посідала сьоме місце в світі. Незважаючи на економічні негаразди, Україні вдалося в основному зберегти розгалужену мережу наукових організацій. За офіційними статистичними даними кількість наукових організацій в Україні складала: 1344 одиниці у 1991 р., 1518 – у 1998 р. і 1506 – у 1999 р. Правда, в той же час спостерігається зменшення кількості конструкторських і проектно-пошукових організацій. Але, водночас, збільшилась кількість вищих навчальних закладів, у яких виконувалися наукові дослідження і розробки: з 146 у 1991 р. до 158 – у 1998 р. та до 160 – у 1999 р.
У структурі наук різко зростає роль теоретичних та фундаментальних, які створюють нове знання про живу та неживу природу та наповнюють потім суспільство принципово новими оперативними знаннями для використання їх широкими верствами населення, а також збагачують суспільство новими підходами, даними, технологіями, тобто, забезпечують своє поширення та самореалізацію.
У розвинутих країнах фундаментальна наука, як правило, фінансується з бюджету, а прикладна – приватними та комерційними структурами.
На жаль, в умовах економічної трансформації в Україні, коли наші підприємства не мали коштів на наукові розробки, державі доводилося фінансувати і фундаментальну, і прикладну науку. В останні роки спостерігаються деякі позитивні тенденції у цій ділянці – з'являються приватні наукові установи, які зацікавлені у розвитку наукоємних виробництв, а отже, і в фінансуванні прикладної науки, але загалом сьогоднішній стан справ не відповідає світовим тенденціям.
Аналіз нинішнього технічного рівня основних галузей промисловості показує, що науково-технічне забезпечення економіки України значно відстає від потреб часу, його рівень постійно знижується. Відбувається не тільки скорочення наукових виробництв, а й зменшення частки прогресивних технологій майже в усіх сферах економіки. Останніми роками різко знизилася інноваційна активність промислових підприємств України. В країні ще не сформувалась атмосфера, відповідна інфраструктура, яка б стимулювала попит на науку з боку виробництва.
Неприорітетність наукової та інноваційної сфер у системі державної підтримки призвели до відставання України від країн, які здійснюють прогресивну або наступальну науково-технічну політику. Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється промисловістю України, не має сучасного науково-технічного забезпечення. Обвальне падіння рівня інноваційного забезпечення агропромислового розвитку призвело у свій час до різкого зменшення обсягів вітчизняного сільськогосподарського виробництва, що почало помітно надолужуватися в 2001 році.
Починаючи з 90-х років, кількість створюваних дослідних зразків нової техніки щороку зменшувалася в середньому на 400 одиниць. При цьому тільки третина з них передавалася на виробництво, а питома вага розробок, технічний рівень яких перевищував світовий, становила 4,1 %, тоді як у 1990 р. вона дорівнювала 6 %. За даними Держкомстату України у 1998 році в промисловості країни всього було впроваджено 1905 нових технологічних процесів, в тому числі 600 маловідомих, ресурсозберігаючих та безвідходних.
Падає соціальний престиж науково-технічної творчості, винахідництва і раціоналізації. За останні десять років кількість винаходів в Україні зменшилася більше, ніж утричі, різко скоротилася як кількість членів Товариства винахідників і раціоналізаторів, так і їхніх первинних організацій. Скорочують пільги авторам нових науково-технічних рішень, підприємствам, що використовують об'єкти інтелектуальної власності. Не стимулюють роботи з підвищенням ефективності інноваційних та інвестиційних циклів. За рівнем центрування наукових публікацій Україна посідає 60-е місце у світі.
Чисельність фахівців, які виконують науково-дослідну та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), порівняно з 1990 роком скоротилося майже на половину, і зараз в Україні кількість їх становить 25 осіб на 10 тис. населення, що у 2-3 рази менше, ніж у розвинутих країнах. За офіційними статистичними даними, у сфері НДДКР працює менше половини науковців з ученими ступенями, які проживають в Україні. У науці, внаслідок економічної кризи, неймовірно зросло приховане безробіття. За деякими оцінками воно становить 90 %, тобто, більш-менш регулярно виконують НДДКР приблизно 12 –15 тис. фахівців.
У розрахунку на одного науковця в Україні витрачаються в 100 разів менше коштів, ніж у Франції, Англії та ФРН. Такий рівень фінансування сфери НДДКР є не лише недостатнім, а й унеможливлює отримання вагомих результатів.
Майже повна відсутність у сфері НДДКР внутрішнього комерційного потенціалу спричиняє перетворення цієї сфери з чинника економічного зростання на винятково виграшний чинник. Свідченням цього є багаторазове скорочення у виробництві витрат на проведення НДДКР та виключення науки з переліку пріоритетних сфер бюджетного фінансування, порушення державними фінансовими органами законодавчих актів і нормативних положень стосовно встановлених обсягів фінансування науки.

Сьогодні Україна має суттєве зниження рівня науково-технічного прогресу за всіма всесвітньо узагальненими показниками. За кількістю патентів у розрахунку на чисельність науковців Україна у 1998 році приблизно у 20-40 разів відставала від середніх показників США, Японії, Німеччини, Великобританії, Франції. За обсягом продажу ліцензій Україна відстає від розвинених країн у 15 разів, а за експортом наукомісткої продукції – у 10-15. Виробництво, впроваджене за результатами вітчизняних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, має восьмикратне відставання від кращих світових зразків. Серед щорічно зареєстрованих винаходів тільки 1 % у 25 разів менше, ніж у розвинених країнах – припадає на принципово нові технічні рішення і технології.
Допущенні відставання піддаються подоланню в разі корінного переосмислення і врахування розвитку знання на сучасному етапі.
Розвиток без знання неможливий, адже все, що здійснюються залежить від знання. Для того, щоб вижити ми повинні перетворювати наявні ресурси в речі, причому завдання полягає в отриманні максимальної віддачі з даного обсягу ресурсів в перерахуванні на вкладену працю і капітал. А для цього потрібні нові, наукові знання, причому в значно більшому співвідношенні в перерахуванні на одиницю ресурсів.
А для того, щоб лише подолати відставання у виробництві та застосуванні знань в нашому суспільстві потрібні принципово нові підходи та рішення.
Наріжним каменем концепції розвитку суспільства повинна стати доктрина, згідно з якою інформація та знання стають визначальним чинником рівня життя – більш значущим, ніж земельні ресурси, механізми та праця.
Сьогодні економіка країни може розвиватися лише на базі знань. Різні нововведення створять не лише нові технології, але й нададуть можливість країні підвищити добробут, створити мільйони робочих місць за такими спеціальностями, яких ще вчора не було, – наприклад, інженерів, менеджерів і координаторів в галузі інформаційних ресурсів і знань.
В Україні вкрай необхідно створити умови для відновлення потужних стимулів до розвитку знань. Існують патенти, авторські права та інші види прав на інтелектуальну власність. Все це покликане дати людям з інноваційним, новаторським мисленням можливість виправдати витрати щодо створення нових знань та отримувати справедливу винагороду. З іншого боку, забезпечення умов для створення знань повинно гармонійно ув'язуватися та синхронізуватися з необхідністю їх поширення, особливо в ті сфери, в яких суспільна користь від них більша від приватної.
Поширення наукових знань – постійний і зростаючий чинник інтелектуального збагачення суспільства. Знання перетворюється в "річ для неї", коли стає інструментом дій. Важливу роль у суспільстві щодо поширення знань відіграє всеукраїнське громадське об'єднання - Товариство "Знання" України.
Мета товариства - всеукраїнської громадської просвітницької організації: сприяння духовному, політичному, соціально-економічному розвитку України, зміцненню держави, патріотичному вихованню населення; підвищення національної самосвідомості українського народу, розвиток згуртованості і ділової активності громадян України; утвердження в суспільстві ідеалів добра, свободи, справедливості, збагачення вітчизняної культури досягненнями світової цивілізації; розвиток інтелекту нації, органічне поєднання досвіду у поширенні наукових знань з досягненням новітніх технологій.
Слід відмітити, що протягом останніх років різко змінилися форми діяльності знанівських організацій. Вони відмовилися від проведення загальних, нерідко набридлих заходів, а спрямовують свої зусилля на подолання функціональної неграмотності громадян, тобто, їх нездатності ефективно виконувати свої професійні чи соціальні функції.
Ця видозміна знайшла своє відображення і в організаційній структурі Товариства. Так, у складі його правління створено 17 госпрозрахункових науково-просвітницьких центрів з різних напрямків знань. Можна відзначити спільну діяльність центру "Кадри" з міністерствами, відомствами, місцевими державними адміністраціями, відповідними навчальними закладами щодо підвищення професійного рівня, перекваліфікації та перепрофілізації спеціалістів у зв'язку з переходом до ринкової економіки, їх адаптації до нових умов. Тисячі слухачів курсів і шкіл набули таких незвичних раніше професій, як інвестиційний управлінець, аудитор, брокер, іміджмейкер, ріелтер, декларант, рекламний агент та ін.
Широкий діапазон діяльності центру "Українознавство", яка спрямована на підвищення національної самосвідомості різних верств населення. Його вченими розроблено і ліцензовано програму з українознавства, за якою при спонсорській підтримці Координаційного комітету допомоги Україні (США) на чолі з професором Володимиром Воловодюком вже протягом чотирьох років навчаються вчителі історії шкіл і вихователі Збройних Сил України.
Упродовж останніх років активізували свою діяльність й обласні організації Товариства. Так, у містах і районах Дніпропетровської області у тісному контакті з місцевими органами влади плідно працюють курси і школи, які забезпечують роз'яснення нових законів у ринкових умовах, вивчення основ організації бізнесу. Заслуговує уваги досвід Вінницької, Закарпатської, Чернівецької обласних організацій щодо забезпечення правової освіти населення.
Позитивним є те, що освітою дорослих стали займатися й на міському та районному рівні. Так, в місті Сколе Львівської області створено багатопрофільний навчально-виробничий комплекс "Імпульс", в якому слухачі підвищують рівень знань з 25 сучасних професій та спеціальностей.

За нинішніх умов ця просвітницька організація виступає важливою ланкою системи безперервної освіти в країні, зокрема своїми засобами забезпечує перш за все освіту дорослого населення. Товариство залишається також одним із основних інститутів політичного інформування в суспільстві. Саме на цьому наголошувалося в Указі Президента України "Про заходи щодо державної підтримки науково-просвітницької організації" від 16 травня 2001 року.
Товариство "Знання" може багато зробити (і вже робить) в напрямку організації та розвитку неперервної освіти. Пріоритетною у цій галузі є, безперечно, освіта дорослих. У сучасних документах ЮНЕСКО та Ради Європи, до якої прийнято нещодавно і Україну, освіта дорослих розглядається як важлива галузь діяльності в суспільстві. У 1993 р. Рада з культурного співробітництва Ради Європи розробила спеціальну програму "Освіта дорослих і соціальні зміни". В її основі – ідея неперервності освіти людини.
Як твердить незаперечна статистика, нині знання на планеті оновлюються кожні шість років. Тому традиційна базова освіта просто не встигає в повній мірі надавати своїм вихованцям належних знань. До того ж, треба враховувати ще одну обставину: протягом 3-5 років людина змінює свою професію, що вимагає отримання нових знань.
Отже, виходячи з того факту, що вирішальною рушійною силою розвитку суспільства стають знання, можна зробити такий висновок: головним стратегічним ресурсом країни є її система неперервної освіти дорослих, звичайно, за умови скорочення існуючого відтоку висококваліфікованих кадрів за кордон.
Ідея масової неперервної освіти стала нині надзвичайно актуальною в розвинутих країнах, як один з важливих засобів подолання соціальних і освітніх проблем. Концепція традиційної кінцевої освіти, якою передбачено отримання загальних і професійних знань протягом визначеного періоду, замінена там новою концепцією, що визначає оволодіння знаннями під час усього активного життя.
Протягом багатьох років передові країни світу конкретно займалися безперервною (додатковою) освітою дорослих. Нагромаджено солідний досвід, створені спеціалізовані науково-дослідні установи, в т.ч. інститут освіти дорослих ЮНЕСКО в (м. Гамбург), видається багато літератури, в т.ч. методичні розробки.
Сьогодні в багатьох розвинутих країнах безперервна освіта дорослих перетворилася поряд з початковою, середньою і вищою освітою в четверту важливу самостійну сферу національної системи освіти, здійснення якої безпосередньо пов'язується з прогресом нації, з її інтелектуальним збагаченням. Відродження Західної Німеччини, Південної Кореї, Японії починалося саме з просвіти і безперервної освіти нації. Чимало елементів цього досвіду, що були характерні для Товариства "Знання" України у 70-80 р.р., нині забуті нами, в той же час творчо використовуються на Заході.
У вересні цього року в Києві відбувся другий Міжнародний "Тиждень освіти дорослих в Україні". Його ініціатори – Міністерство освіти і науки України, Товариство "Знання" України, Всеукраїнське координаційне бюро Міжнародної громадсько-державної програми "Освіта дорослих в Україні", громадська організація "Всесвітній педагогічний музей", Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти - на пленарних засіданнях, під час диспутів і круглих столів узагальнили кращий досвід організації навчання дорослих, розробили відповідні рекомендації щодо вдосконалення і дальшого розвитку системи неперервної освіти.
Зараз розробляється довгострокова програма діяльності Товариства "Знання", в тому числі і щодо вдосконалення неперервної освіти дорослих.
З тих пропозицій, що нині обговорюються, можна назвати декілька найбільш перспективних. По перше, з метою покращання неперервної освіти та подолання функціональної неграмотності дорослого населення пропонується створити при правлінні Товариства "Знання" України Університет сучасних знань (неперервної освіти дорослих) з мережею опорних навчальних пунктів на базі наших регіональних організацій. Безумовно, в ньому буде передбачено використання нових технологій дистанційної освіти із застосуванням супутникового зв'язку, світової інформаційної системи Internet.
По друге, духовному збагаченню особистості сприятиме комплекс заходів щодо популяризації сучасних досягнень в галузі фундаментальних і соціально-гуманітарних наук. Варто, скажімо, започаткувати на першому Національному телевізійному каналі щомісячну науково-популярну програму "Інтелект нації" із залученням до виступів у прямому ефірі найвідоміших вчених з висвітленням ними наукових здобутків та їх практичної віддачі. Доцільно відкрити в Зоряній залі Київського планетарію публічні читання "Трибуна вченого" з актуальних проблем теоретичної та прикладної науки.
Подібні популяризаторські акції можна проводити й в інших крупних наукових центрах країни.
По третє, потребує дальшого вдосконалення система правової освіти та правового виховання населення. На нашу думку, варто спільно з Міністерством юстиції України обговорити питання про проведення Всеукраїнського правового всеобучу з метою оволодіння громадянами знаннями про базові принципи демократичної держави – верховенства права, поваги до прав людини, гарантування свободи волевиявлення тощо.
По четверте, засвоєння нових і оновлення набутих знань необхідно здійснювати і в процесі інших передбачуваних всеобучів у нашій країні – економічного, педагогічного, екологічного, комп'ютерного тощо, до чого буде безпосередньо причетне Товариство "Знання" України.

КУШЕРЕЦЬ В. І.,
голова правління Товариства
"Знання" України