Зміст статті

Любов – це як особливе, сердечне почуття, одержимість яким часто набуває сили пристрасті і задоволення якого приносить вищі радості буття. Йдеться тут не лише про кохання, а й про любов до Вітчизни, материнську і батьківську любов, моральні та естетичні почуття.
В такій любові поєднуються ознаки реального й ідеального. Для патріота, тобто для того, хто любить свою Батьківщину, вона є і реальністю – рідним краєм, й ідеалом, образом – Матір'ю Вітчизною. Для закоханого – кохана реальність, але реальність ідеальна. Він схиляється перед нею, ладен за неї, чи без неї – вмерти.
Любов таким чином, є глибинною основою духовності, а отже, всього духовного життя людини. Це те, що підносить її, людину, над усіма марнотами сьогодення до вищих духовних поривань, що поєднує її разом з її серцем надає сенсу життя сучасної людини. Категорію любові і її значення в житті та смислетворенні блискуче розробив академік В.Шинкарук ще у 70-ті роки минулого століття.
«Сила любові така, – стверджував він – що коли б нею сповнились серця усіх людей усього світу, коли б вони скрізь і завжди керувалися в своїх діях лише любов'ю, служіння істині, добра і краси, то царство Боже вже давно б зійшло на землю».
Людською цінністю, яка має смисложиттєве значення є свобода людини. Її сутність полягає у змозі здійснювати осмислений вибір. Здатність людини здійснювати самостійний вибір визначає рівень не лише метафізичної (те, що притаманне суті людини і завдяки чому Е.Кант прирівнював людину до Бога з маленької букви, – адже лише в ній закладена здатність здійснювати власний вибір, навіть незалежно від Бога й... сатани) а й соціальної (соціальні права на працю, на свободу слова тощо) та духовної свободи. Це і ознака вільного вибору – самовизначеність людини в своєму виборі без будь-яких зовнішніх гетеронних (від Нetor – посторонній (грец.) впливів, навіть якщо він диктує певні обмеження. Хоча цьому вибору обов'язково передує людині її уявлення про сенс (смисл) свого буття.
Важливою цінністю є також одержимість працею за покликанням. Те, що Григорій Сковорода назвав «сродною» працею. Великий український філософ доводив, що щастя, радість душевну людина дістає насамперед, і головним чином у праці за покликанням, в «сродній» праці. Кожен має свою, так би мовити, «іскру божу», потрібно лише пізнати її , відкрити в собі з тим, щоб перейнятися улюбленою працею. Отже, і праця коли вона стає предметом нашого уподобання, улюбленою працею, набуває смисложиттєвого значення.
Вищим проявом реалізації сенсу життя особистості є ще одна суттєва людська цінність – щастя. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.
Здатність людини переживати почуття щастя і ха­рактер цього переживання залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення людини), так і від багатьох суб'єктивних – чинників темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібнос­тей, які вона може реалізувати. Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволе­ність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.
Пізнання сутності щастя пов'язують із з'ясуванням того, чим воно є для людини — метою чи результатом. Як правило, це наслідок невиправданого ототожнення реального щастя (результату) з уявленням про щастя, яке пов'язують з досягненням певної мети. Таке уявлен­ня може супроводжуватися інтенсивними переживання­ми передчуття щастя, що істотно впливає на досягнення життєвих цілей, активізує діяльність людини. А вже власне щастя, щастя як результат успішної діяльності іноді навіть робить людину пасивною, принаймні на якийсь час. Оцінює щастя смисл буття, який ще визначається як мета (телос) життя. Жити під «небом» смислу це і означає щастя.
Рухатись треба тільки за щастям, а не за великими статками – основа сучасної гуманістики. Повчальною є статистика: за останні роки в багатьох європейських країнах матеріальний рівень життя зріс більш ніж удвічі, проте тих,, хто вважає себе щасливим пропорційно знизилось. Нечесно набуте багатство поглинає духовні, моральні цінності.
Рух до Телосу – це і є рух до щастя, який хоч часто-густо є недієздатними, але він не менше дарує людині щастя транценденції, таранцендентності до іншого. Але цей рух не здійснюється автоматично. Для цього потрібно проявити зусилля та поставити вимоги до себе:
Наявність бажань. Нічого значного людині не вдається досягти в житті, якщо у неї не буде всепоглинаючого бажання досягти, реалізувати свої смисли життя.
Наявність переконання. Люди досягають того, чого, на їхню думку, можуть досягти. Наші життєві обставини – відображення наших потаємних переконань. Люди, як правило, досягають суголосно своїм бажанням. Все починається з волі. Перемагає тільки той, хто вірить, що може перемогти. Але наші переконання не завжди вдалі. Багато ще переконань українців, які обмежують і послаблюють їх: «Я – якийсь не такий; інші – не такі, як треба; світ – жорстокий і непривітний» – такі переконання – клітка для нас, який і визначає наш приземлений сенс буття.
Наявність чітких намірів. Можемо мати в житті все, чого бажаємо, за умови, що точно знаємо, чого й чому хочемо. Точно визначені цілі, мотиви й час появлення формулюють мету (телос) у вигляді позитивних тверджень і дають можливість уявити мету реалізованою. Мета – це образ бажаного майбутнього. Часто ми одночасно обираємо дві протилежні мети. Наприклад, хочемо бути стрункими і не обмежувати себе в їжі та лежати на дивані; розумними – і проводити час перед телевізором.
Наявність плану, дій реалізації мети. Потрібно розробити стратегію і скласти продуманий план дій, перелічивши в ньому, щонайменше, десяти способів досягнення мети. Один напевне виявиться правильним. Не забувати про організованість, якщо хочемо реалізувати власний проект успішної щасливої людини, стати самим собою.
Наявність спеціальних знань. Ніхто з тих, кому вдалося досягти вищих успіхів, не досяг його без спеціальних знань, які розширяють сенси власного буття. Не обов'язково все знати самому, але треба знати, де і як знайти все те, що вам знадобиться.
Наполегливість і терпіння в досягненні мети. Потрібно бути завзятими. Якщо вчитися на досвіді, який дає людині кожна її спроба, то її старання і терпіння в просуванні до власного телосу завжди увінчуються успіхом. Тож аналізувати потрібно кожну невдачу. Різниця між тими, хто домагається успіху, і тими, кому це не вдається, зазвичай полягає не в таланті, а в наполегливості.
Наявність контролю за ресурсами. Щасливою робить людину не багатство, а відчуття достатності. Багатство визначається не тим, скільки грошей заробляють та кількістю чуттєвих насолод, а тим, наскільки радісно можна прожити на зароблені гроші. Але контроль витрат допомагає вести щасливе життя в рамках наявного доходу й допомагає збільшувати цей дохід.
Чесність намірів. «Яка користь людині, якщо вона завоює увесь світ, але при цьому душі своїй нашкодить» - написано в Біблії. Навіжена спроба створити свої статки за допомогою обману й шахрайства – те саме, що будувати будинок на піску. Довго він не простоїть. Вибираючи спосіб дій у підприємництві чи особистому житті, потрібно подумати: наскільки це законно, морально? Чи можна спати спокійно? Чи хотілося б, щоб про це дізналися наші діти?
Сила віри. Потрібно діяти і позитивно мислити так, начебто мета може бути обов'язково досягнена, а з ним обов'язково прийде успіх, як смисловий орієнтир.
Енергія добродійності. Хочеш одержати вічне – віддай, усе, і віддане, повернеться до нас примноженим – одна із основних істин першокниг людства. Тому потрібно творити добро, бути милостивим, адже допомагаючи іншим, допомагаєш собі. По можливості віддати частину свого доходу нужденним. Допомагаючи іншим, створюєш у своїй свідомості образ достатку, який повною мірою незабаром реалізується у вашому життя, утверджуючи Вам смисложиттєвий вибір і Ваше людське призначення.
І нарешті доцільно привести умови смислонаповненого щастя які, були сформульовані Сергієм Борисовичем Кримським.
Перша. Спілкування з природою, тобто з чимось більш абсолют­ним і високим, ніж окрема людяна. У природі є краса, а вона вия­вляється милістю до людини. Усі наші нещастя від чотирьох стін. І справді, якщо в людини депресія, то після походу в ліс, до річ­ки або в поле, вона, як правило, розвіюється. До того ж , ритм людських кроків, як встановлено наукою, збігається з деякими ритмами моз­ку. Ось чому без спілкування з природою не можна бути, щасливим.
Друга умова щастя - любов, тобто знаходження абсолютного центру в іншій людині, здатність до обміну особистостями, між коха­ними. Такий обмін створює певну "хімію духу", деякий особливий об'єкт - "ти", який іде до Бога.
Третя умова щастя – духовність, наявність високої мети в житті, величина якої прямо пропорційна величині щастя. Річ тут не в тім, що не потрібні матеріальні цінності - вони необхідні; але до них лю­дина легко звикає, й тоді перед нею в усій силі постають ті ж екзистенцій ні, тобто духовні, проблеми.
І зовсім неординарна четверта умова. Вона передбачає відсутність честолюбства, бо честолюбна людина не може бути щасливою: вона щоразу ставить собі нові й нові цілі, так без кінця. Не випадково біблійна мудрість засвідчує: «Сила жадає, і тільки смуток вгамовує серця». Звісно, це не означає, що честолюбство не потрібне; воно необхід­не кожній людині, яка робить кар'єру. Але треба знати, до яких наслід­ків для особистого щастя людини може призвести честолюбство!
Кар'єра, як правило, пов'язана з життєвими успіхами людини, з розв'язанням не лише матеріальних, а й особистих проблем. Вона пов'язана з певним рівнем влади, воля до якої, як вважав Ніцше, - рушійна сила людської психіки. Воднораз не можна не враховувати й того, що ця влада обмежує сферу простого людського спілкування; більше того, є чимало людей, які не вважають для себе можливим наказувати іншим людям. Це аж ніяк не відміняє „необхідності вольових рішень, без яких неможливе соціальне життя.

Кушерець В.І.
Голова правління
Товариства «Знання» України,
доктор філософських наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

1 Цінності – це не те, що ми уявляємо, а те чим живемо , вартості, це те, що ми готові втілювати, святості – це те, за що готові віддати навіть життя (автор).

2 Нині технократичне мислення, техніка привели світ до розмірів маленького села.

3 Давньогрецьку філософію називають ще дохристиянським християнством.