Оригінал статті: http://umoloda.kiev.ua/number/3177/188/112875/

Дорога, проторена Сковородою

Що визначає життєвий шлях людини, коли вона відзначає свій ювілей, тим більше сімдесятирічний?

Посада, сім’я, рахунок у банку, колекція раритетів, слава, суспільне визнання чи щось інше? Швидше за все, визначальними є результати її діяльності, те, що вона досягла і зробила.

«По ділам пізнаєте їх», — говорить Христос в Євангелії.

Історичні джерела розповідають, що в епоху античності в одному з полісів Давньої Греції було оголошено конкурс на будівництво храму.

Серед низки претендентів було вибрано двох най­здібнiших архітекторів.

Один iз них, виступаючи перед громадянами полісу, довго розповідав про висоту і велич храму, скільки колон і статуй, скільки барельєфів його прикрашатиме, як він буде оздоблений, яким буде зручним для принесення жертв і для поклоніння богам.

Кола настала черга другого архітектора викласти свій план будівництва, він сказав лише кілька слів: «Те, що сказала ця людина, я зроблю».

І був вибраний саме він, який, зрештою, і створив прекрасний храм. Отже, повірили не словам, а ділам.

Кожний iз нас мріє побудувати свій храм у своєму житті, розуміючи під ним своє: кар’єру, забезпечене життя, високу посаду, соціальний чи матеріальний статус тощо.

Але не кожен усвідомлює, скільки праці, яку силу волі, бажання, що складають у сукупності енергію діяльності, потрібно виробити й сконцентрувати в собі, щоб реалізувати плани, мрії, досягти поставленої мети. І головне — потрібно хотіти бути, а не просто існувати.

Для досягнення цього потрібно налаштувати себе на по­стійну роботу. Людина реалізує себе насамперед у праці та діяльності.

Тільки діяльність є необхідною, говорив видатний представник німецької класичної філософії Й. Г. Фіхте.

Очевидно, саме цю настанову інтуїтивно з дитинства засвоїв нині професор, академік, президент, лауреат, міністр, політик Василь Григорович Кремень, вибираючи професію й вибудовуючи плани свого життя.

Прагнення діяльності в дитячі роки означало в першу чергу вчитися. Для хлопчика в сільській місцевості в післявоєнній Україні це означало в будь-яку погоду — дощ і сніг, холод і спеку, по ґрунтовій дорозі, в чоботах, пошитих односельчанином, у простому одязі сім кілометрів йти до школи.

Ця дорога, свого часу проторена Григорієм Сковородою, який iшов у молодості вчитися до Києво-Могилянської академії, після закінчення школи привела юного Василя Кременя в Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (так він тоді називався), на перший курс філософського факультету.

Навчання — це не лише копітка постійна праця, а й бажання знати все більше і все глибше, це інтерес до знання та його проблем, до розкриття таїн світу.

В цілому навчання — не просто праця, а праця діяльна, творча, яка передбачає власну самодисциплінованість, самоконтроль, напругу всіх сил.

Ці якості особливо потрібні для одержання знань iз філософії, яку вивчав студент Василь Кремень.

Специфіка філософії в тому, що вона формує не лише культуру мислення, а й логіку самоорганізації. Поєднана з прагненням до діяльності, ця якість означає також екстраполяцію своїх умінь і здібностей на організацію діяльності інших.

Молодий Василь Кремень органічно поєднав у собі як знання філософських принципів, культуру раціонального мислення, так і організаторські здібності.

Товариші та колеги по навчанню відразу визначили в ньому лідера. Цю рису помітило також керівництво факультету й університету i залучило його до активної громадської роботи.

Так студент Василь Кремень, осягаючи основи філософської науки, формувався як організатор, керівник і, найголовніше, особистість.

Діяльна натура завжди реалізує себе у творчості. А творчість — це не тільки поезія, музика, живопис, а й продуктивне впровадження актуальних ідей у конкретну політику, економіку, освіту, культуру тощо.

На першому етапі життя Василь Кремень проявив свій талант творця на будівництві нових корпусів Київського університету, яке розпочалося наприкінці 60-х років у районі ВДНГ.

На п’ятому курсі навчання він очолив штаб студентського будівельного загону, який допомагав зводити робітникам цей грандіозний проект.

Саме там автор цих рядків познайомився з командиром Василем Кременем — чітким, зібраним, конструктивним, який усе пам’ятав, усе розумів, усе знав, що так важливо для координації дій систем, підсистем і людей на великому будівництві.

Сьогодні ми можемо бачити прекрасно облаштоване студентське містечко — з навчальними корпусами, гуртожитками, газонами, доріжками, інфраструктурою побуту, все в зелені скверів і цвітінні каштанів.

Бiля витоків цієї естетично-раціональної привабливості стояв організаторський талант Василя Кременя. Це був побудований ним перший храм — храм науки.

Окрім будівництва нових корпусів університету, Василь Кремень п’ять разів виїздив на будови — в Угорщину, двічі — в Кустанайську область, на Колиму та Чукотку.

Фiлософiя освiти

У подальшому — в аспірантурі, до і після захисту кандидатської дисертації, творчі здібності, знання, вміння і талант менеджера Василя Кременя стали потрібні товаришам по курсу, факультету, університету, суспільству в цілому.

Саме тому його задіяли до керівництва наукою та освітою у найвищих органах державної влади того періоду.

Що цілком закономірно, оскільки молодий учений бачив своє покликання в служінні рідній країні, суспільству, своєму народу.

Як відомо, сутність людини найповнiше проявляється в діяльності, спрямованій насамперед на благо Батьківщини.

Саме ця риса, сформована з дитинства, зробила Василя Кременя постійно потрібним людям, Україні.

Як філософ, Василь Григорович Кремень знав (і знає), що любов до мудрості — любов взаємна.

Любов до людей — alter ego любові до своєї справи — філософії, яка є серцем всієї гуманістики, всієї гуманітарної сфери життя людства.

Любити Софію — Мудрість — можна тоді, коли вона любить тебе.

Так само і в житті: тільки тоді ти заслуговуєш поваги, коли поважаєш інших.

А це не кожному вдається, і тому так не легко в житті досягати успіху. Багатьом видається, що це залежить від зовнішніх обставин — зв’язків, «телефонного права», кумiвства тощо.

Але, як показує історичний досвід і досвід життєвого шляху багатьох видатних людей, успіх — це не завжди твої знання, професійність, таланти — це також повага і любов до людей.

Тільки завдяки цьому можна зробити багато, досягти певного соціального статусу, заслужити шану.

Про що свідчать здобутки Василя Григоровича, яких більш ніж достатньо.

Один iз найголовніших — це продуктивна діяльність на розширення гуманітарної сфери соціально-культурного життя, насамперед освіти.

Гуманістика — це не тільки філософське, етичне або художнє пізнання.

В назві філософії лежить поняття філії — любові до мудрості, любові до слова.

Мудрість і слово є способом розуміння життя, людей, себе, що постає тією ниткою Аріадни, яка може провести через будь-які соціальні, політичні, методологічні лабіринти.

Сьогодні, в ситуації колосального розвитку комп’ютерних мереж, тотального поширення інформаційних технологій, у результаті чого весь світ, за виразом М. Кастельса, став «інформаціональним», для гуманістики, здавалося б, залишається надзвичайно мало місця.

Гуманітарні науки вивчають усі області культурної діяльності, але самі залишаються пасивними.

Сьогодні «бути» означає не «знати», а «бути в мережі».

Однак діяльна натура філософа Василя Кременя не дозволяла йому займати тільки споглядальну позицію.

З його точки зору, гуманітарна складова є надзвичайно сильною і найважливiшою через свою привабливiсть, дотичнiсть до глибин суспільного буття, досягнень цивілізації.

Вона належить до тих сфер, які здійснюють найбільший вплив на людське життя, з самого початку несе в собі певні гуманітарні смисли: філософські, етичні, естетичні, педагогічні, психологічні.

Приклад — «Фейсбук», який демонструє зрощення, синтез соціології, психології, технології, що в результаті веде до розширення культурної, моральної, політичної комунікації та одночасно творення нового виміру глобального світу.

Займаючи понад п’ять років посаду міністра освіти і науки незалежної України, Василь Григорович враховував реальність інформаційного світу, його вплив на свідомість людей, особливо молодого покоління.

Тому лейтмотивом його діяльності на цій посаді було розширення гуманітарної сфери.

В її контексті було проведено низку кардинальних реформ, які ствердили інноваційний вектор розвитку української освіти й максимально наблизили її до європейських стандартів.

Визначальним фактором у створенні нової концепції вітчизняної освіти, яку здійснив міністр Василь Кремень, стало конструктивне мислення як результат поєднання знання філософії та досвіду творчої діяльності.

Здатність до логіко-філософського аналізу дозволила створити перспективу нового бачення освітнього процессу: педагогічна теорія не просто досліджує, а й проектує свій предмет, подібно до того, як теоретичні маніфести формулювали політичні, економічні, культурні напрями, починаючи від епохи класики до сучасності.

Йдеться про новий статус української освіти у вимірах гуманістики — статус філософії освіти.

Вона спрямовує на творчу взаємодію учня й учителя в педагогічному процесі, що знайшло інституційне закріплення в університетських i шкільних програмах, на гуманітарних кафедрах країни.

Це був другий храм, побудований тепер уже міністром Василем Кременем.

«Ти — це те, що ти зробив»

Життя, як відомо, різнопланове, в ньому багато перепон, звабливих спокус, які можуть збити з правильного шляху: суперечностей, у яких нелегко побачити й визначити, що є добро і що — зло.

Вийти з цього нелегкого лабіринту може насамперед людина мисляча, знаюча, якій доступна одна з найважливіших якостей — розуміння — життя, світу, людини.

Це характерно для вченого, яким постає перед нами Василь Кремень у своїй наступній іпостасі, реалізуючи свої плани діяти на благо свого народу шляхом розвитку науки філософії.

Враховуючи ствердження нової соціокультурної реальності, Василь Григорович як учений започатковує і вводить у практику науки та освіти концепцію «людиноцентризму».

За своїм змістом це зовсім нове розуміння людини в умовах динаміки всіх сфер соціального буття.

Філософія людиноцентризму робить людину творцем тих світів її життя, які вона вивчає, й одночасно перебудовує, перекодовує, тим самим ускладнюючи їх у процесі такого вивчення.

Співвідношення дослідницького та творчого все більше змінюється на користь творчості, яка повинна мати конкретний результат.

Філософія людиноцентризму є проективною, продуктивною філософією, шляхом якої створюють нові форми культури і освіти, нові форми педагогічних практик, у тому числі на основі їх аналізу.

Про це свідчить оригінальна монографія «Синергетика в освіті: контекст людиноцентризму», у якій розроблено програму впровадження новітніх методологій наукового пізнання до практики навчального процесу.

У руслі філософії людиноцентризму профессор і вчений Василь Кремень концептуалізує фактично нову для вітчизняної гуманітарної науки дисципліну — філософію освіти.

Вона презентує в першу чергу креативне або конструктивне мислення, яке поряд iз феноменом освіти — і завдяки йому — виявляє множину смислів у навчальному матеріалі, які потрібно «розшифрувати» й усвідомити.

А також по-новому визначити взаємодію учня та вчителя.

Учень стає не об’єктом, а партнером учителя в навчальному процесі.

Якщо педагог любить дітей, він прагне не просто їх навчити, а й відкрити в них зародки обдарованості, таланту, здібностей.

Тим самим концептуалізується новий напрям в освітньому просторі України — дитиноцентризм.

Що цілком закономірно: якщо Василя Григоровича хвилює доля вітчизняної освіти, він не може не замислюватися й переживати про можливості її трансформації в нових моделях і концепціях.

Продуктивність концепції дитиноцентризму полягає в її зверненні в майбутнє.

Якими ми навчимо і виховаємо сьогоднішніх дітей, таким буде наше завтра.

Діапазон гуманітарних досліджень ученого Василя Кременя надзвичайно широкий.

Акцент на філософії як основi дослідження освітньої діяльності показав, що вона організує не лише інтелектуальне, а й емоційне, практичне життя людини.

Філософські ідеї й вибудовані на них дії, спрямовані на світ культури в цілому, на життя як таке, надають конструктивну спрямованість освіті.

У творах Василя Кременя вирішуються можливості синтезу філософії та новітніх технологій, здатних змінювати (і змінюють) корінні умови людського буття.

Водночас учений аналізує, наскільки спроможні пропозиції щодо практичного вирішення основних життєвих, тобто філософських екзистенційних питань.

Першість серед яких належить гамлетівському «бути чи не бути» людині і світу.

Розгляд освіти в контексті філософії дозволив академіку, президенту Національної академії педагогічних наук України Василю Кременю розкрити динаміку навчальних процесів, які вийшли за межі ідентичностей минулої епохи — гендерних, релігійних, соціальних, професійних, вікових, і сформулювати концепцію національної освіти, з урахуванням кращих досягнень і моделей європейського досвіду.

Це третій храм, побудований Василем Кременем.

Розуміння змісту національної освіти визначається знаннями, якими повинні оволодівати школярі, студенти, всі, хто вчиться.

Виходячи з цього, Василь Григорович iз позицій сучасних підходів розробляє й видає десятки підручників iз філософії, педагогіки, філософії освіти.

Під його редакцією виходять навчальні посібники, енциклопедії, десятки монографічних досліджень, зокрема з таких актуальних проблем, як інновація, еліта, творчість, сучасне мислення в педагогіці тощо.

До цього потрібно додати монографії, видані в країнах Євросоюзу, сотні статей у наукових часописах.

Регулярні виступи в засобах масової інформації, на радіо та телебаченні заслужено зробили його одним із найвідомiших і найпопулярнiших особистостей в Україні.

Його життя — не ординарне пасивне очікування благ від суспільства чи держави.

Він — творець цього життя, шлях якого сповнений боротьбою, напруженням та інтелектуальною сміливiстю. І не життя власного, а життя українського.

Які б не були спокуси для кар’єри та матеріального блага, пропоновані Василю Григоровичу, він завжди ставив на перще місце Україну, в якій народився, на добробут і велич її духовної культури працював, творив, діяв.

Для нього, як і для кращих представників української інтелігенції, найвищими цінностями були не посади й матеріальні переваги, а цінність Батьківщини, яка містила в собі все — дух, свободу, душу національної культури, силу рідної землі, моральні настанови матері.

Те, без чого життя втрачає сенс.

Відчування серцем краси своєї Вітчизни, кращої якої немає, є наснагою Василя Григоровича в плідній діяльності та повсякденній праці на її благо, на піднесення її авторитету на міжнародній арені.

Розуміння даного завдання концептуалізувалося у низцi фундаментальних наукових робіт.

Серед них — «Україна: проблеми «Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум», яка увійшла в золотий фонд вітчизняного осмислення історії та перспектив України в процесі подальшого поступу по шляху цивілізаційного прогресу.

Ти — це те, що ти зробив. Усім відомо, що в житті потрібно побудувати дім, виростити дерево й народити дитину.

Академік Василь Кремень повністю реалізував цю настанову — побудував університет, який став домом для багатьох поколінь студентів, виростив покоління освітян, створив або породив кiлька плідних наукових ідей у сфері освіти та гуманістики.

Славний результат, яким можна пишатися!

З ювілеєм, шановий Василю Григоровичу! Ви справжній, достойний син своєї Батьківщини — України!

Володимир ІЛЬЇН,

доктор філософських наук, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка