На прохання голови правління Товариства "Знання" України професора Василя Кушерця професор Іван Ющук подав статтю "Захисник нашої волі" на основі своєї змістовної, цікавої лекції про Івана Котляревського, прочитаної в Товаристві з нагоди 250-річчя від дня народження автора "Енеїди".
Для публікації.Тож пропонуємо ознайомитися з цим текстом шанувальників Івана Котляревського. Учений секретар Товариства "Знання" України Василь Василашко.
Іван Ющук, заслужений діяч науки і техніки України
Захисник нашої волі
Сьогодні минає 250 років від дня народження батька нової української літератури і основоположника сучасної української літературної мови Івана Петровича Котляревського. Народився він 9 вересня (за новим стилем) 1769 року в полковому козацькому місті Полтаві. Дід Івана Котляревського був дияконом побудованого на козацькі кошти Успенського собору, батько — канцеляристом міського магістрату, мати — родом з сім'ї козака Решетилівської сотні.
Україна того часу втратила всі ознаки самостійності. 1775-го було ліквідовано Запорізьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію. 1783 року було розформовано козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. що визискувало селян в Росії здавна. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії як її колоніальні володіння.
«Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія, — напучувала імператриця Катерина ІІ своїх сатрапів 1764 року, — є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно – безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки до лісу”.
1784 року Катерина II наказала правити службу Божу по всіх православних церквах імперії російською (русифікованою церковнослов’янською) мовою. Того ж року, виконуючи розпорядження петербурзького Синоду, київський митрополит Самуїл Миславський звелів, щоб у всіх церквах священнослужителі читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».
І ось з’являється “Енеїда” Івана Котляревського українською мовою, мовою, яку імперія планує знищити. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: “Энеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ”. Другим виданням ці перші три частини вийшли 1808 року, третє з доданою четвертою частиною — 1809 року. Повністю «Енеїда» (шість частин) вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році.
Іван Котляревський над поемою почав працювати 1794 року (в 25 літ). Для початку зразком йому послужила таки поема Миколи Осипова «Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку» (1791). У ній, як і у Вергілієвій поемі, розповідається про пригоди троянського ватажка Енея, який після зруйнування ворогами його батьківщини Трої за кілька років поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу у Римі, майбутню імперію.
Эней бувъ паробокъ моторный
И хлопець хоть куды козакъ,
На лихо все издавсь проворный,
ЗавзятЂйшій изъ всЂхъ бурлакъ
В Миколи Осипова:
Еней был удалой детина,
И самый хватский молодец.
Герои все пред ним скотина;
Душил их так, как волк овец.
Відразу відчувається різний настрій, різна тональність в обох авторів. У Миколи Осипова Еней — детина, кремезний хлоп’яга, який душить героїв, маючи їх за тварюк; у Котляревського Еней — парубок, хлопець, козак.
Іван Котляревський у поемі раз по раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Троянці в Івана Котляревського:
… сидя люлечки курили
І кургикали пісеньок!
Козацьких, гарних, запорожських,
А які знали, то московських
Вигадували бриденьок.
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікенери набирали,
Як мандровав козак всю ніч.
Або ось: мова про латинян, а козаки на думці:
Мезентій наперед тирренський
Пред страшним воїнством гряде;
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде…
…Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь..
Оспівуючи, нерідко з неперевершеним гумором, національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, поет закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй, бути гідними козацької слави. Любов до Батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі почуття. Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильнійша од гармат.
Поема започаткувала становлення нової української літератури. Вона є багатим джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття, української душі. Ось узяти хоч хоч би цей яскравий уривок:
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в свитках.
“Вся образна система «Енеїди» пройнята власне українським баченням і світу природи, і світу людських стосунків… Текст “Енеїди” ніс потужний заряд українства”, — справедливо зазначає С.Єрмоленко (стаття “Енеїда” І.П.Котляревського і нормативна основа сучасної літературної мови”).
Зовні ніби сміховинна, поема Івана Котляревського наперекір імператриці Катерині ІІ і всім російським царям утверджувала існування багатої української мови, а отже, й окремого українського народу, окремої української нації.
В “Енеїді”, як стверджують дослідники, зафіксовано вживання близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо.
Тут їли розниї потрави,
І все з полив'яних мисок,
І самі гарниї приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням “іти — ходити”: волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швендювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути та ін.
Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою “зробити кому-небудь зле”: зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди. За підрахунками вчених, фразеологічне багатство “Енеїди” нараховує близько 400 одиниць, які утворюють 70 тематичних груп.
Текст насичений приказками й прислів'ями: “Біда не по дерев'ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець”.
“Поема Котляревського, попри всю її непризмушену легкість, не була аматорською забавою: це була свідома праця письменника-гуманіста, який брав і на себе відповідальність за долю рідної культури”, — зробив висновок Олесь Гончар.
Про високу художню вартість поеми Івана Котляревського свідчить той факт, що її перекладено російською (5 перекладів), білоруською, польською (4 видання), чеською, болгарською, англійською, німецькою, румунською, грузинською (2 переклади), готується переклад японською.
Чи не більше для пробудження національної свідомості українців й утвердження української мови, ніж поема “Енеїда”, зробила п’єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка” 1819 року. П’єса, яка ще дотепер не втратила своєї художньої привабливості, яка привертає увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Це досконало побудований високохудожній твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і гірке безталання. Напруженість розвитку дії весь час тримає глядачів і читачів у неухильній увазі, в неослабленому інтересі до кожної сцени, до кожної дійової особи і її поведінки, хвилює їх, не залишає байдужими й пробуджує великодушні почуття, дає естетичну насолоду.
Мова персонажів чітко індивідуалізована відповідно до їхнього суспільного, майнового і вікового стану. Іван Котляревський дав відчути глядачеві й читачеві красу рідної мови на противагу мові каліченій, неприродній.
Надзвичайно високо оцінив мовний подвиг Івана Котляревського молодий Тарас Шевченко у вірші “На вічну пам’ять Котляревському”, написаному в рік смерті письменника, в 1838 рік:, порівнявши його з найулюбленішим птахом українців — соловейком:
Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав,
Де ватагу пройдисвіта
Водив за собою,-
Все осталось, все сумує,
Як руїни Трої.
Все сумує, — тільки слава
Сонцем засіяла.
Не вмре кобзар, бо навіки
Його привітала.
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Інший наш велетень, Іван Франко, 1888 року у вірші на п'ятдесяті роковини смерті Івана Котляревського безпохибно визначив його неоціненну заслугу перед українською нацією:
Се Котляревський, батько наш Іван, —
Той сам, що перший українське слово,
Народне, чисте, ясне, як сльоза,
У люди вивів, світу показав…
…Се ж він був Еней, недобиток
Великої минувшини Вкраїни,
Один з послідних свідків того, як
Послідні іскри вольного життя
Помалу гасли, попелом вкривались,
І як Еней із пожарища Трої
Забрав послідні святощі народні
І рушив в світ шукать землі нової,
Нової вітчини, — отак і він
З великого пожару України
Найбільшу спас народну святість — слово...
Іван Котляревський не просто автор “Енеїди”, “Наталки Полтавки” й “Москаля-чарівника”, він, козацький нащадок, — рятівник української нації. Іван Котляревський підняв прапор нашої волі, який хотіли затоптати в московське болото нащадки монголо-татар, і його, той прапор, підхопили тисячі його послідовників. Бережімо нашу мову і священну пам’ять про її захисників.
09.09.2019 р.
