10 травня 1879 року народився український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил Симон Петлюра.

Ім'я Головного Отамана нерозривно зв'язане з творенням української армії, як основної державотворчої сили. Голова Українського Військового комітету Західного фронту, голова Українського Військового Генерального комітету, перший Секретар військових справ Генерального Секретаріату - С. Петлюра, як ніхто інший, розумів значення війська для оборони державності, - він же його створив, він з ним і пройшов усім тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок.

Збройні Сили або регулярна армія покликані служити державі охороняти її бути силовим гарантом державності. Симон Петлюра з цього приводу стверджував: "Свою роль в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріоритет державності. Там де цей пріоритет хитається, де партійна боротьба переступає межі державної доцільності там захитується і внутрішня сила армії — її єдність та дисциплінованість".

Таким чином, всі демократичні інститути держави, партії рухи, політичні угруповання, партійні блоки повинні розуміти, що держава існує до того часу, поки існує боєздатна армія цієї держави. Як тільки в армію приходить політична боротьба думок і рухів, вона перестає існувати як єдина боєздатна державна сила, гаранта державності вже не існує, під загрозою державний суверенітет, а військо розпадається на збройні групи підтримки тієї чи іншої із протиборствуючих конкуруючих між собою.

Принципова позиція Петлюри стосовно армії і держави певним чином сприяла збереженню Українських регулярних Збройних Сил, однак Головний Отаман не вважав це своєю кінцевою метою.

Петлюра працював на перспективу і думав про майбутнє армії, його діяльність була спрямована на організацію майбутньої Української армії, коли взагалі передумов для відродження цієї армії на найближчу перспективу не намічалося. Зараз, коли минуло майже 80 років з того часу як Петлюра займався цими питаннями, досить складно реконструювати ті основні напрямки, які хвилювали тоді Головного Отамана, маючи лише вибіркові інформаційні дані. Тому картина всього того, що зробив або ще намагався зробити Петлюра в організації і становленні Українських регулярних Збройних Сил, буде неповною. Можна лише припускати на основі цих розрізнених інформаційних матеріалів хід логіки Головного Отамана в цьому питанні.

Після розгрому військ Української Народної Республіки більшовиками, усупереч вкрай несприятливим зовнішнім і внутрішнім обставинам, Головний Отаман С. Петлюра продовжував стояти на чолі визвольної боротьби. В умовах, коли М. Грушевський, В. Винниченко і деякі інші визначні діячі національно-демократичної революції залишили Україну і з-за кордону спостерігали за останніми спробами зберегти її незалежність, С. Петлюра залишився в епіцентрі подій. Ввійшовши в революцію 1917 року послідовним автономістом, палким прихильником перебудови Росії на федеративних засадах, він поступово перейшов на самостійницькі позиції і на багато десятиліть став символом боротьби українців за створення власної незалежної демократичної держави.

Шендеровський Василь Андрійович,

доктор фізико-математичних наук,

професор, віце-президент

Українського фізичного товариства

та дійсний член Наукового товариства Шевченка;

Кушерець Василь Іванович,

доктор філософських наук,

професор, заслужений діяч науки

і техніки України,

голова правління Товариства «Знання» України.