3 серпня 1833 року народився учений-філолог, письменник, громадський діяч Огоновський Омелян Михайлович.
Навчався у Львівській духовній семінарії. З 1863 р. був викладачем релігії, української мови та літератури в Академічній гімназії у Львові. 1865 р. закінчив Львівський університет, з 1867 р. очолював у ньому кафедру «руської» (української) мови і літератури.
1881 р. обраний членом-кореспондентом Польської Академії наук, 1888 р. — професором Львівського універитету. Був одним із засновників товариства «Просвіта» (протягом 1877—1894 рр. очолював його), народовецької організації «Народна Рада» (1885 р.) і Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Як мовознавець виступав прибічником формування української літературної мови на народно-розмовній основі з застосуванням етимологічного правопису. Виступив з науковою працею «Cтудії в царині руської мови» (1880), порівняльними дослідженнями елементів церковнослов'янської, польської та української мов; підручниками («Граматика язика руського», 1889). В літературознавчій науці відзначився шеститомною працею «Історія літератури руської» (1887—1893), в якій висунув чітку концепцію самостійності та самобутності української літератури порівняно з іншими слов'янськими літературами.
Видав також хрестоматії з історії церковнослов'янської (1871) та староукраїнської (1881) мов, «Cлово о полку Ігоревім» з додатком власного перекладу й коментарів (1876), «Кобзар» Т. Шевченка з власним біографічним нарисом (т. 1—2, 1893). Як письменник виступив з поемою «Хрест» (1860), історичними драмами «Федько Острозький» (1861), «Настасія» (1862), «Гальшка Острозька» (1887).
Помер 28 жовтня 1833 року у Львові, де й похований.

Шендеровський Василь Андрійович,

доктор фізико-математичних наук,

професор, віце-президент

Українського фізичного товариства

та дійсний член Наукового товариства Шевченка;

Кушерець Василь Іванович,

доктор філософських наук,

професор, заслужений діяч науки

і техніки України,

голова правління Товариства «Знання» України