Володимир Іванович Вернадський, народившись в українській сім'ї в Петербурзі, ідентифікував себе українцем. Дитячі роки його пройшли на Україні, в Харкові і Полтаві.
Закінчив фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Працював в мінералогічному музеї, захистив магістерську, потім докторську дисертацію, викладав у Московському університеті, був обраний академіком Імператорської академії наук. Написав більше 700 наукових праць – з мінералогії, геології, геохімії, кристалографії, біології. Вважається засновником нової науки – біохімії.
В історію України Вернадський увійшов як перший президент Української академії наук (УАН), одним із організаторів якої він був. Людина ліберальних поглядів, Володимир Іванович симпатизував українському рухові. Опинившись у 1918 році в нашій країні, вчений на запрошення гетьманського уряду з ентузіазмом став допомагати новій державі налагоджувати наукове життя.
Очоливши УАН, Вернадський всіляко сприяв розвитку науки, захищав її інтереси при різних режимах – гетьманському, петлюрівському, денікінському, радянському. Під час білогвардійського правління в Києві Володимиру Івановичу довелося навіть відстоювати (до того небезуспішно!) право УАН на існування.
Після громадянської війни Вернадський деякий час був ректором Таврійського університету, Багато років він очолював Комісію з вивчення природних виробничих сил. Серед творців плану державної електрифікації (ГОЕЛРО) є і його ім'я.
В. І. Вернадський проявив себе як мислитель світового рівня, який заклав основи серії наукових напрямів, які з часом виокремилися в самостійні науки.
Актуальність творчого спадку В. І. Вернадського багатократно зростає в сучасних умовах активізації загальнонаціонального антикризового процесу.
Вернадський відомий як філософ, що заснував учення про ноосферу.
Це відкриття справило приголомшливий вплив на широкі верстви наукової громадської думки, багатьох країн Європи, особливо вчених Сорбони, де вчений читав в ті часи лекції.
Філософський доробок В.І. Вернадського має особливе значення і в наші дні. Його геніальна передбачливість про відповідальність за наслідки нерозумного впливу на планетарно-космічний простір, передусім, на геологічну та біологічну оболонки планети, досить актуальна.
Не менш важливі його висновки стосовно розвитку суспільних подій.
У контексті активної (перетворюючої) ролі знань у житті суспільства велике евристичне значення має вчення про ноосферу В.І. Вернадського. Людина, – підкреслював Вернадський, міць якої пов'язана з її мозком, з її розумом і образом, всебічно і доцільно перетворює навколишню природу. «Ноосфера – це царство розуму людського, «земна оболонка, регульована розумом», вкорінена в глиб століть ноосфера виступає як найглибший природний «субстрат історичного процесу». «Для мене ноосфера – не фікція, не створення віри, а емпіричне узагальнення», – підкреслював Вернадський». Вчення про ноосферу стало звершенням антропокосмічних тенденцій наукової творчості В.І.Вернадського. «Ноосфера, – писав учений, – є основним регулятором мого розуміння довкілля».
Важливо підкреслити, що на відміну від теософа П. Тейара де Шардена, Вернадський пов'язує зростання ноосфери з перетворюючою інтелектуальною діяльністю людини як суб'єкта історичного процесу. Ноосферний підхід до знання (і свідомості людини) по суті означає нове розуміння процесу взаємодії ідеального і матеріального. Ідеальне (сфера знань) – не тільки відображення матеріального світу, але і його творчий початок – от головний висновок, що напрошується з «ноосферної теорії» В. І. Вернадського. По суті, Вернадський передбачив сучасні вчення про роль колективного інтелекту й інформації в соціально-історичному процесі окремої нації і всього людства.
Як певна динамічна система, що самоорганізується, ноосфера в цілому й у своїх окремих ланках повинна діяти як єдиний злагоджений механізм. Це означає, що всі функції науки – врахування і систематизація фактів, їхнє пояснення і побудова теорій, відкриття законів, прогнозування і контроль, впровадження в практику наукових досягнень тощо – повинні в усе більшій мірі набувати глобального характеру, охоплювати всю планету як єдине ціле. У наш час, у зв'язку з небаченою в історії науковою революцією, для цього є всі необхідні умови.
Перехід до ноосферного принципу організації неминуче торкається життєдіяльності мільйонних мас людей. Він вимагає максимального використання досягнень науки і техніки в усіх сферах соціального буття – у першу чергу в галузі матеріального виробництва, у справі приборкання стихійних сил природи. Зрозуміло, що в цих, створених лише в поточному столітті, зовсім виняткових умовах роль видатних людей також повинна різко зростати.
І все-таки варто зазначити, що поняття «ноосфера» дотепер по-справжньому не відпрацьоване в науковому плані. Поширення набуло найпростіше його тлумачення – сфера Розуму. Так прийнято називати частину біосфери, що підпадає під вплив людини і перетворюється нею. Подібне трактування дозволяє говорити, наприклад, про ноосферу епохи стародавніх греків, про ноосферу в епоху середньовіччя, що і роблять деякі автори, наприклад Л.Н. Гумільов. Перехід біосфери в ноосферу, на їхній погляд, означає лише поступове «освоєння» людиною.
Подібне трактування цього поняття, поширене серед фахівців-природознавців, не може бути правомірним, коли йдеться про комплексне розуміння теорії ноосфери Вернадського, і суперечить самому духу його вчення. В. Вернадський не раз писав про те, що узгоджений з Природою розвиток суспільства, відповідальність і за Природу, і за її майбутнє вимагатимуть спеціальної організації суспільства, створення спеціальних структур, які будуть здатні забезпечити цей спільний погоджений розвиток. Виходить, ноосфера — це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість спрямовувати розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.
Сутність функціонування розуму в тому й полягає, щоб виробляти нові ідеї і трансформувати їх до рівня прикладних знань, придатних до безпосереднього використання. Виходить, рівень функціонування знань як фактора системної трансформації суспільства визначає «якість» ноосфери. І «ноосферний розвиток» є не що інше, як реалізація інноваційних моделей
Що ж стосується сучасного — інформаційного погляду на ноосферу (знання, що нагромаджується на планеті), то його (цей погляд) Вернадський розвивав, наголошуючи на комунікативних аспектах нагромадження і використання інтелектуального потенціалу, тобто, по суті, виокреслював інформаційні аспекти функціонування знань.
Умовою створення ноосфери є швидкий, надійний, що переборює найбільші відстані, комунікативний зв'язок між різними людськими співтовариствами (країнами, містами, виробничими одиницями тощо), а також постійний матеріальний обмін між ними та всебічний обмін ідеями.
Ця умова. Зазначав В. Вернадський, в основному також уже створена, хоч можливості її подальшого вдосконалення ще далеко не вичерпані.
Можна сказати, що інформаційна концепція трактування потенціалу знань і механізмів його функціонування, яка швидко розвивається в наш час, є продовженням В. Вернадського про ноосферу.
Кушерець Василь Іванович,
доктор філософських наук,
професор, заслужений діяч науки
і техніки України,
голова правління Товариства «Знання» України
