На Ліпарських островах в Італії дослідники вивчають можливість поховання двоокису вуглецю. Ставкою є можливість зробити суттєвий внесок у зменшення обсягів парникових газів, що відповідають за ґлобальне потепління . Вчені намагаються вирахувати, що станеться, якщо двоокис вуглецю розсіється у морі. У цьому архіпелазі вулканічного походження є природні поклади двоокису вуглецю. Аби проаналізувати динаміку газу, можна простежити за поведінкою численних бульбашок, що підіймаються з морського дна. Дослідникам доведеться зануритися під воду і використати спеціальні знаряддя. Ще одним методом є відстежування водневого показника у морському середовищі. Вивчення руху витоків допомагає виробити модель, що дозволяє стежити за витоками або передбачати їх розсіювання.
Кореспондент Євроньюз: "Чи можна позбутися надлишку двоокису вуглецю, поховавши його під дном моря? І що станеться з екосистемою, якщо поширити такий метод? Європейський дослідний проект у Північному та Середземному морях намагається дати відповіді на ці запитання".
Клаус Валльман, координатор проекту Eco2: "Ідея полягає в тому, аби не дозволити двоокисові вуглецю з електростанцій, що працюють на вугіллі, досягти атмосфери і цим посилити кліматичні зміни. Ми хочемо це відвернути. Тож ми відокремлюємо ці гази, а тепер маємо поховати їх під землею у геологічних формаціях. Це можна робити як на суходолі, так і у морі. Проте у Європі варіант поховання у морі, під дном моря, – кращий".
Чинція Де Віттор, проект Eco2: "Тут присутні організми, що пристосувалися до цієї ситуації вже давно. Це – зона, де двоокис вуглецю розсіюється природно. Зона, де водневий показник зазвичай є нижчим, ніж в інших місцях".
Ліса Фільштедте, проект Eco2: "Ми зробили таку собі скриньку для бульбашок, щоб вимірювати їх розмір, підсвітлюємо бульбашку ззаду. Пізніше це полегшує справу комп'ютерного вимірювання. Це важливо для наших цифрових моделей. Нам потрібна ця інформація, аби одержати дані про швидкість, з якою підіймаються бульбашки, їхній розмір, а також використати ці дані, щоб зробити симуляцію витоку двоокису вуглецю".
Маріус Дьювар, проект Eco2: "Розчинений двоокис вуглецю спричиняє зміни водневого показника. Ми за цим спостерігаємо, аби побачити, як це змінюється у різні пори року. І ми визначаємо найкращі місця, де це можна помітити".
На відміну від Ліпарських островів у Північному морі вже багато років існують резервуари для поховання двоокису вуглецю. Дослідники не виявили тут жодних витоків. Та щоби зрозуміти, що станеться у такому випадку, вони симулювали такий витік. Фізичні умови відтворюються у лабораторії Північного моря у Кілі, Німеччина, де метою є виробити цифрову модель.
Кореспондент Євроньюз: "Щоби проаналізувати поведінку газу на морських глибинах, дослідники використовують технології, спеціально пристосовані для цього".
Петер Лінке, проект Eco2: "Ми дозволяємо обмеженій кількості двоокису вуглецю втекти з машини. Потім за допомогою наших сенсорів ми спостерігаємо за проходженням газу через воду. Дуже важливо включити ці дані до наших моделей, щоби робити прогнози".
Маттіас Гекель, проект Eco2: "Ми досліджуємо, у які реакції вступає двоокис вуглецю, підіймаючись угору. Наступний крок – подивитися, як газ подорожує через пори в осадовій породі. Далі нам треба зрозуміти, як це спрацьовує у більшому масштабі, у десятках і сотнях літрів. Ми виводимо із цих дослідів інформацію у математичні формули".
Науковці продовжуватимуть дослідження перш ніж дійти остаточних висновків. Все це робитиметься для врятування від забруднення атмосфери (за матеріалами euronews 2014, www.eco2-project.eu).
