Вельмишановний Петре Олексійовичу, пропонуємо Вам заснувати Всеукраїнську газету Президента України.
Україна переживає важкий час: окуповано Крим, на Сході розгорнуті диверсії проти України. І трагедія не тільки в тому, що сусідня держава підступно зазіхає на цілісність і незалежність України, але й у тому, що доля Вітчизни частині українських громадян (щоправда, невеликій) байдужа, вони навіть сприяють агресорові. У чому ж причина такого ненормального ставлення громадян до власної держави?
Причина в інформації. Десятиліттями, особливо останнім часом, ця частина нашої людності була позбавлена достовірних відомостей про мету побудови власної держави, про її призначення й завдання, про криваву кількастолітню нашу боротьбу за незалежність. На Схід і Південь правда про це не доходила: зміст інформації тут визначали люди, не просто байдужі, а навіть ворожі до української державності. Як і великою мірою по всій Україні.
Сучасне суспільство, як стверджують соціологи, є суспільством інформації. Держава твориться насамперед у свідомості людей. Свідомість людей формує інформація. Правдива інформація дає змогу правильно бачити світ і правильно орієнтуватися в ньому. Фальшива інформація спотворює суспільний рух і заводить його на небезпечні манівці, як це було з німецьким суспільством у 30—40-і роки минулого століття, як це ми спостерігаємо зараз у російському суспільстві, як це має місце в частині українського суспільства, враженого дезінформацією.
Як визначено в Законі "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р., одна із загроз національним інтересам і національній небезпеці держави — це "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". Ця загроза тепер виявляється в надуманих територіальних претензіях до України, в дезінформації про внутрішні справи нашої країни, у перекрученні й спаплюженні нашої історії, у підігріванні місцевих сепаратистських настроїв, у запереченні навіть існування самого українського народу. Одним словом, іде повномасштабна однобічна інформаційна війна проти України як держави.
Нині інформаційна війна, на думку соціологів, розглядається як найбільш ефективний і "цивілізований" шлях колонізації однієї країни іншою. "Ми наближаємося до такого ступеня розвитку, коли вже ніхто не є солдатом, але всі є учасниками бойових дій. Завдання тепер полягає не в знищенні живої сили, а в підриві мети, поглядів і світогляду населення, у руйнуванні соціуму", — стверджує один із сучасних військових експертів. Тобто війна переміщається від фізичного до інтелектуального руйнування потенціалу супротивної сторони.
Дезінформації потрібно протиставляти правдиву інформацію. Тим часом засоби масової інформації, книговидання в Україні перебувають переважно в руках осіб якщо не ворожих, то байдужих до української справи, правдива інформація часто блокується (наклади українсько зорієнтованої преси мізерні, зокрема й українських книг, українське радіо й телебачення далеко не покривають території України, нерідко засилається дезінформація і в Інтернет). Звичайно, ми не можемо покладатися у формуванні громадської думки і громадських настроїв у нашій державі, скажімо, на "Комсомольскую правду в Украине" чи на "Известия в Украине". У таких видань своя мета.
Щоб прорвати інформаційну блокаду, наразі потрібна Всеукраїнська газета з мільйонним накладом, яку б читали однаково як на Заході та в Центрі, так і на Сході та Півдні і яку б не могли злочинно блокувати антидержавні сили. На це, очевидно, спроможні тільки держава, тільки Президент. Кошти на її видання мають бути так само безумовно виділені, як і для повноцінного функціонування Збройних сил. У цій газеті повинна бути дотримана визначена Конституцією України єдність державних символів: герб, гімн, прапор і державна мова. Децентралізація влади не має означати децентралізацію державної політики, спрямованої на єдність нації. Зрештою, й не слід інтелектуально принижувати мешканців Сходу України: як Захід чудово знає російську мову, так Схід повністю розуміє українську. Без єдиної мови міжрегіонального порозуміння не буде єдиної, унітарної держави, що засвідчує досвід провідних держав світу. Вести таку газету мав би хтось із відомих майстрів публіцистичного слова, моральних авторитетів України, таких, як Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Олег Чорногуз...
Сподіваємося, що наш Президент, якому ми довіряємо і виважені державницькі дії якого ми підтримуємо, прислухається до цієї пропозиції. Адже Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України мають свої друковані органи.
Василь Кушерець, голова правління Товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.
Іван Ющук, професор, член Центрального правління Всеукраїнського товариства "Просвіта", заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премій імені Бориса Грінченка та імені Івана Огієнка.
Василь Василашко, учений секретар правління Товариства «Знання» України, заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Лесі Українки, член Національної спілки журналістів України.
24.06.2014, м. Київ
