Єдиний спосіб об’єднати людей – це наслати на них чуму. Так написав один із лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року, Альбер Камю в своїй книзі «Чума». Ця книга допомагає нам зрозуміти наше існування і наші переживання в період пандемії коронавірусу. Нині ми не можемо вийти за її межі, але маємо перевершити її у боротьбі з всесвітнім злом. Воно є наслідком невіддання його жахливого плоду. Альбер Камю, називаючи пандемію чуми універсальною метафорою зла, бачить причини її явлення через «зачумленість» – коли не тільки чинять зло, а й не повстають проти нього.

Людська реальність – це постійний вибір. Там, де є вибір – там свобода, заснована на самосвідомості, розумінні, що людина, яка приречена до свободи, несе «тягар світу» на своїх плечах. У неї відповідальність не лише за себе, а й за цей світ, без якого вона не може існувати. На відміну від суспільства, яке незалежне від конкретної людини. У неподільності людини і суспільства й проявляється сила єдності людей і сила людини.

Вибір повинен бути усвідомленим, осмисленим, проникнутим до почуття іншого, тому що людина не може по-справжньому розділити чужу біду, яку не бачить власними очима. «Найстрашнішою вадою є невігластво, яке вважає, що йому все відомо... бо воно породжує зло, яке, як уже визначалося, є його результатом. Будь-яка добра воля може причинити стільки ж збитку, що і зло, якщо лише для добра воля недостатньо просвічена».

Тож на державі та громадянському суспільстві лежить обов’язок, відповідальність саме за дії недоброї волі через невігластво і нерозуміння ситуації.

Багато в чому наша «чуйка», «уявлення про справедливу і несправедливу поведінку», іншими словами «ігри в Бога», особливо коли справа стосується життя і смерті, – вирішує кому жити, а кому вмерти. Ми ні в якому разі не повинні, в період збудження чутливості, розділяти людей на рідних і не рідних, елітних і неелітних, перспективних і неперспективних, ресурсних і нересурсних. Нікому ніяких привілеїв, крім лікарів, медперсоналу, які проявляють геройство на першій лінії фронту війни з коронавірусом та військовими, які мужньо протистоять фізичному нападу ворога. Усвідомлене прийняття рішення і дії, опираючись на наші «чуйки», нічим не відрізняється від повної адміністративної бездіяльності.

Нині, як ніколи, важлива впевненість людей у власній безпеці. Впевненість, як відомо, базується на довірі до інших. Особливо на довірі до мудрості тих, хто сприймає дієві рішення, які стосуються усіх, на основі рівності і справедливості і їх доконано реалізують.

Пандемія колись закінчиться і нам прийдеться дивитись очі в очі. Не граймося в «ігри Бога».

Пам’ятаймо слова Альбера Камю: «У нас більше підстав захоплюватись людьми ніж зневажати їх».