Цивілізація, як вищий період розвитку людства, має показники її відповідного рівня і певні детермінанти. Освоєння вогню, використання колеса, пару, створення динамічних машин тощо – епохи стрімкого піднесення людства на вищі рівні якості життя, примноження своїх можливостей.

Але ж драйверами його прогресу були конкретні соціальні інститути і конкретні люди. Ми сміливо можемо стверджувати, що починаючи з раннього Середньовіччя, ними були університети. Їх тоді учні та професори називали по різному: академії, школи, студії. Але за своєю сутністю, принципами, правилами, формами діяльності їх і сьогодні називають університетами. Це своєрідні спільноти професорів і студентів, які досліджували і вивчали сукупні предмети як природничих, точних, так і гуманітарних наук, об’єднаних інтелектуальними, доброчесними і джентльменськими цінностями і чеснотами. Деякі з цих закладів перейшли далеко за тисячі років. І ними правлять ті ж самі правила та принципи: «Liberto docendi end liberto dispundi», що означає: свобода навчання і свобода обговорень, дискусій, право меншості на інакомислення, автономія закладу, академічна мобільність тощо.

Всі ці академічні та етичні принципи є засадничими основами нинішніх університетів, в тому числі і в Україні. А що ж тоді змінилося і на які вимоги до освітніх програм і кейсів при їх виборі і підготовці повинні опиратись професори, студенти та абітурієнти? Спитаєте ви.

По-перше, змінився темп самих змін. Вони стали швидко плинними, вимагаючи від кожного відповідної щодо них адекватної реакції. Багато ж не розуміють їхньої сутності, загалом реальності, бо кожен її бачить по-своєму. Тому університетські освітні програми, що повинні бути відкритими для студентів і абітурієнтів, зобов’язані гарантувати підготовку високоосвіченої людини з відповідним комунікативним мисленням, базовими принципами якого є науковість (системність, теоретичність), самостійність, усталеність (тривалість) і збереження знання, позитивна мотивація і кінцевий результат. Обов’язковими є гуманізм, світоглядні ідеї і практичні дії, професійні, громадянські та морально-психологічні якості. Все це формується у процесі навчання (з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури і мистецтва), поєднується з процесом успішного застосування їх у житті.

Важливою складовою загальної цілі університету є допомога студенту розвивати цілий ряд здібностей та умінь, розуміти дискурс, критично аналізувати положення, виявляти і розкривати мовчазні припущення, переконливо роз’яcнювати і доводити свою точку зору в чіткому доказовому написанні та мовленні.

По-друге, без спеціальних навичок та інструментів неможливо передбачити наслідки цих змін. Світ подібний до мегабайтів (ноніліонів чи, навіть, деціліонів ) нервових волокон, які знаменують взаємодію окремої людини і людства загалом. Доконаним фактом сучасності став величезний розрив між традиційною рутино-індустріальною працею і творчою, «самопрограмованою» діяльністю працівників нового покоління. Ключовим критерієм поділу між цими двома видами праці є освіта. Різке зростання мега-чисел самостійних дій у нашому спільному цілому, створює мережевий ефект, з великими обсягами даних, де лише машини штучного інтелекту (ШІ) та комп’ютери можуть аналізувати великі обсяги за допомогою алгоритмів, подібних до роботи нейронних мереж людського мозку. Нова хвиля ШІ дала нам змогу прогнозувати наслідки будь-яких змін, які не повинні бути поза контролем людини. Розробляючи стратегічні рішення чи-то в бізнесі, чи в інших сферах діяльності, студенти як майбутні розробники іноваційних проєктів, повинні досконало володіти мистецтвом нейроменеджерства. Нині це можливе в тих університетах, де поставили за мету перейти в режим «цифрового університету, університету у смортфоні». Машинні ШІ допоможуть розпізнати та зрозуміти реальність та приймати відносно цього адекватні і своєчасні рішення . За людиною залишаються контрольні ролі, оскільки всі форми діяльності людини, що викликають зміни середовища існування, безпосередньо впливають на її життя, а, також, творчі та інші дії, які потребують людських турбот.

По-третє. Зміни закладені в самій сутності оточуючого нас середовищ а і в самих нас, мають об’єктивну природу, бо Світ, в якому ми живемо, як і весь Всесвіт, знаходиться не в стані спокою, а в стані постійних змін, а прогрес настільки швидкий, що все змінюється в межах одного покоління. Тож майбутні випускники, мотивовані на успіх, повинні мати знання та навички управління змінами у власному житті. Зміни потрібно випереджати. В практичному сенсі управління змінами – означає вміння рухатися від проблемного стану до стану вирішення проблем, збалансовано використовувати людські та технічні ресурси, визначити і впроваджувати нові цінності, стосунки, норми, стиль поведінки тощо. Зміни важливо відчувати. Щоб, як стверджує наш сучасник, відомий письменник Стівен Кінг, людина, яка відчула вітер змін, будувала не щит від вітру, а вітряк.

В багатьох закладах освіти навчання управлінню власними змінами проводиться за формулою стародавнього прислів’я: «Скажи мені – і я забуду . Покажи мені – і я запам’ятаю. Дозволь мені зробити - і це стане моїм назавжди». Така практика загалом виявилась позитивною. Але наскільки вона відповідає сучасним умовам, це ще потребує вивчення, чим ми і займаємося в Університеті сучасних знань. Адже за останнє десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Нині не можна за один раз, навіть за 5 чи 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя, бо щорічно оновлюється близько 5% теоретичних і 20% практичних, професійних знань.

Сучасність відкриває нові можливості переосмислити процес і, замість пасивного споживача знань, стати активним менеджером свого навчання. Вони розуміють, чому хочуть навчитись і шукають прикладні знання. Відвідуючи тренінги, вибираючи коучів, наставників, тьютерів, такі споживачі чекають від них відповідей, які спрямовують їх на практичний результат або ж очікують конкретних відповідей на основі тих знань, за якими прийшли. Це кардинально змінює образ і статус університетів: якщо раніше в ньому центральне місце відводилося професорам, то нині, як заявляють деякі дослідники, – активним студентам. Вони, свідомо вибираючи освітню програму, уже попередньо складають плани, що ж від них отримають для себе, для запуску свого стартапу. Сучасний вибір університету – це вибір на все життя. Це з іронією можуть сприймати ті, хто закінчив кілька університетів або збирається закінчити. Але, як правило, більшого успіху добиваються переважно ті, у кого один університет на все життя, скажімо, такого рівня, як Гарвардський університет. Такий університет повинен передбачати необхідність і можливість передавати на кожному життєвому етапі ті блоки знань, які необхідні людині для підтримки її активної життєдіяльності та самореалізації, має бути своєрідною лабораторією, яка вчить нас швидко і вимогливо думати, стати відповідальними та мудрими.

Я маю одного приятеля, нині відомого вченого. Коли я поцікавився витоками його наукових успіхів, він відповів: «Завдяки батьку і…анекдоту?! Після третього класу я насмілився запитати у батька, який на той час мав іншу сім’ю:
"Тату, а прислів’я « Вік живи – вік учись – мудре?
- Ну так, синку.
- Вітаю! Я в тебе мудрий,
- Мене на другий рік залишили".

Після цих слів батька немов підмінили. Він все зробив, щоб мене перевели в іншу школу, навіть, з математичним ухилом. Разом з учителями школи він зробив усе можливе, щоб точні дисципліни мене захопили і визначили мою долю.

Все ж таки, я думаю, що тут вирішальна роль належить свідомому вибору, його послідовному, та успішному здійсненню. А Ви як думаєте?

З повагою -

Василь Кушерець,

голова правління Товариства «Знання» України,

президент Університету сучасних знань,

член-кореспондент НАПН України,

доктор філософських наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України.