До 170-річчя від дня народження науковця і громадського діяча Івана Пулюя

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року на Тернопіллі. Утім його наукові праці та винаходи, політичні статті роблять його нашим сучасником. Він був із плеяди вчених, які у ХІХ столітті заклали фундамент новітніх природознавчих дисциплін. І водночас працював для єдності України, об'єднання навколо Києва — міста особливого соборного звучання. Він стверджував, що Україна була і є державою — єдиною спадкоємицею княжої доби з часів Володимира Великого — однією з найбільших країн, яку пам'ятає історія, але, на жаль, «відколи Україна з'єдналася з Московським царством, постала Росія завдяки багатствам землі нашої і мускульній силі українського народу якимсь дивом перед Європою і перед цілим світом».

Наука мови

Працюючи на ниві світової науки, Пулюй дбав про освітні потреби рідного народу. Після затвердження 1892 року статуту Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) учений опублікував деякі свої наукові й науково-популярні статті в «Записках НТШ» (Львів), розробляв українську науково-технічну термінологію. Він ще гімназистом зацікавився мовним питанням. Не впадаючи у зневіру й у відчай, учений наполегливо, з року в рік, звертався до різних державних установ, домагаючись відкриття українського університету у Львові, розширення мережі народних шкіл і гімназій, опублікував на цю тему низку статей у газеті «Діло».

Упродовж 1904-1906 років Іван Пулюй написав кілька статей про злочинну політику Росії, зокрема щодо заборони української мови. Під тиском української громадськості уряд Австро-Угорщини, що була демократичнішою від царської Росії, пішов на певні поступки, зокрема таки прийняв рішення про відкриття українського університету у Львові, було дозволено відкрити 2450 українських шкіл і 173 українськi друкованi засоби масової інформації. Утім ці часописи були закриті на початку Першої світової війни, після окупації Галичини російськими військами.

Людина і громада

Із початком Першої світової війни Іван Пулюй разом з іншими українськими громадськими діячами заснував у Празі Комітет допомоги українським біженцям із Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам і військовополоненим українцям, які воювали в складі протиборчих армій.

Учений багато виступав перед громадськістю, публікував статті й політологічні праці. Широкий резонанс спричинили дві німецькомовні брошури під назвою «Польські русофіли і масові арешти вірних державі українців у Галичині» та «Україна і її міжнародне політичне значення». Першу присвячено внутрішній, другу — зовнішній політиці центрального уряду.

У статті «Польські русофіли...» Іван Пулюй став на захист прав українців у Східній Галичині. Учений виділив із максимуму вимог до політики і держави основне — зробити громадян держави щасливими. Інтелектуальна сила цього українського патріота вселенського масштабу була спрямована на створення суспільства, де був би внутрішній зв'язок між максимальним розвитком громадянина і максимальною соціальною єдністю. Із цієї позиції Іван Пулюй критикує внутрішню політику Австро-Угорщини за нерівноправне становище українців і поляків у Східній Галичині, а особливо позицію окремих польських русофільських політиків щодо українців і українського питання. Незважаючи на проголошену прихильність до християнських цінностей, стверджував Пулюй, польська шляхта в ім'я мамони (земних багатств) «вигнала з Галичини справедливість і правду».

Громадянські та моральні якості українського інтелектуала були настільки переконливі, що вченого удостоїли високого титулу «Радник двору», а в 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти, від якої він відмовився, бо мав багато наукової праці і слабке здоров'я.

Мрія про Євросоюз

Уперше статті цього видатного діяча були надруковані українською мовою у книзі «Іван Пулюй. Збірник праць» за загальною редакцією професора Василя Шендеровського. Чому ці статті є актуальними, хоч написані вони сто років тому? В одному з текстів дослідник висловив нове бачення регіонального й глобального геополітичного місця України, його впливу на стабілізацію політичного становища в Східній та Центрально-Східній Європі. А твердження «Самостійність України, в нашому глибокому переконанні, є ключем для досягнення миру в усій Європі» стало відтоді сутністю української геополітичної концепції. 100 років тому Іван Пулюй усвідомив роль України в історії Європи, показав її сутність як європейської держави.

І саме Пулюй, чи не вперше, до стихійної сили української ідеї додав свою інтелектуальну, емоційну й вольову енергію і показав її значення для всієї Європи. Для нього, як і для Шевченка, Україна та український народ були живою цілісністю, яка має свою історію (біографію) і місію. А вся вона складається з живих цілостей — сімей та громадських об'єднань. Об'єднує народ, згуртовує і надихає його на подвижництво національна ідея. Це духовна концентрація національної самосвідомості, розуміння народом сенсу свого існування, свого призначення.

Основні складові національної ідеї, які витікають із контексту статей Івана Пулюя, — самостійність, державність, соборність. Завдання, яке поставив учений-патріот у своїй статті «Україна і її міжнародне політичне значення», показати не лише німецькомовним народам (стаття написана німецькою), а й усьому світові, що Україна є однією з найбільших у Європі націй із грандіозною історією, величезними заслугами перед Європейською цивілізацією.

Іван Пулюй ставить питання про союз України з європейськими країнами на фундаменті їх внутрішньої консолідації та економічної інтеграції. Він запропонував союз з Австро-Угорщиною та Німеччиною, які на той час були найменшим злом у порівнянні з союзом iз Росією. До прикладу, під цісарською Австро-Угорською монархією 4 мільйони австрійських українців у 1911-1914 рр. мали 2450 початкових українських шкіл, 13 гімназій, 15 кафедр у Львівському університеті, тоді як під царською Росією більше 26 мільйонів наддніпрянських українців не мали жодної української школи, тим паче гімназії, і часописів. Після революції 1905 року їх постали лише десятки. А першою «визвольною місією» в Галичині царських російських військ, яких нерідко зустрічали з хлібом-сіллю, стало «визволення» українців від їхніх навчальних закладів, газет і журналів.

Росія: краєвиди

Новітня історія показала надзвичайну своєчасність статей Пулюя. Вони найбільше на той час були потрібні майбутньому уряду УНР. Але... більшість із урядовців Української Народної Республіки, у тому числі й Михайло Грушевський, спершу бачили Україну в складі Федерації. Пізнє прозріння українських урядовців не врятувало ситуацію, мало допоміг навіть Четвертий універсал, написаний власноручно Грушевським.

Причиною поразки українських політиків було й те, що не було чітко сформовано української мрії. Не всі політики знали достеменно справжню історію України, не могли зрозуміти її природу, джерел суспільного поступу, рушійну енергію мас, осмислити її історичну та міжнародну місію, бо вона була повністю сфальсифікована царатом та його прислужниками на кшталт Карамзіних і Татіщевих, на основі підроблених літописів, пристосованих до імперських інтересів.

Саме це питання стало предметом аналізу Івана Пулюя в статті «Україна і її міжнародне політичне значення». Як же російський бомонд ще тоді (100 років тому) подавав українську ідею в Росії? А точно так само, як і нинішній! Для прикладу візьмімо поширене на сайтах сучасної РФ словосполучення «Українська національна ідея». Серед багатьох можливих джерел оберемо вільну російську енциклопедію з назвою «Традиція». «Українська ідея», на думку укладачів — це сукупність догматів і принципів, на основі яких здійснюється (але ще не є завершеною) побудова «української нації». «Українська ідея» виражає сепаратизм, заснований на патологічній ненависті до російського народу, до Росії й всякого прояву російського духу.

Отже, «українська ідея» — це така собі ідеологічна бомба, що «відриває від російського народу його ж частину й перетворює її на ворога російського народу». І хоч ґрунтується «українська ідея», мовляв, на брехні, ненависті та невігластві, та «за тотальної державної підтримки впродовж достатнього часу може мати катастрофічний успіх».

Пулюй і сьогодення

Для України важливий патріотизм зовсім в іншому вбранні: любов до своєї землі, побуту, своїх співгромадян, країни загалом, до своєї історії, цінностей, святостей, віра у високі зразки діянь своїх героїв, патріотів, чесності, святості, божественної природи України. Переконання Івана Пулюя про те, що для побудови незалежної Української держави потрібен духовний та інтелектуальний злет нації, підтверджені сьогодні, останнім ходом подій. Прикметно, що останні дні Івана Пулюя були осяяні зорею свободи, що нарешті засвітила його рідному народові. Виснажене невтомною працею серце вченого зупинилося 31 січня 1918 року, через кілька днів після проголошення незалежності Української Народної Республіки, про яку він мріяв.

Івана Пулюя за життя називали монадною особистістю, яка репрезентувала свій народ, свою культуру, свою епоху. У його розумінні питання національної освіти і культури могло бути розв'язане лише за умови політичної свободи українського народу, незалежності України. Саме Іван Пулюй найглибше розумів і викривав політику російських кіл, діяння деяких русофільських політиків Польщі, що здійснювали антиукраїнську пропаганду. Читаючи праці Івана Пулюя, написані ним у часи буремних подій в Європі (початок ХХ століття), ніби бачиш у них реальність сьогодення нашої незалежної вже України, намагання північного сусіда не випустити нашу державу зі своїх «братніх» обіймів.

Глибокий аналіз статей Івана Пулюя допоможе кожному дати відповідь на основні екзистенціальні питання. А саме: як нам протистояти імперській агресії? Як не перетворити драму життя на велику трагедію? Як пройнятися внутрішньою свободою для здійснення вибору, який визначатиме власну нашу долю?

ВАРТО ЗНАТИ

Ще в студентські роки Іван Пулюй, який навчався на теологічному факультеті Віденського університету, приступив до реалізації великого задуму — україномовного видання духовної літератури. Для цього заснував товариство «Праця», а 1869 р. уклав і видав Молитвослов українською мовою. Своєю активною громадською позицією 24-літній студент-богослов привернув увагу відомого письменника Пантелеймона Куліша, який уже тривалий час працював над перекладом Святого Письма й мав потребу в помічникові з добрим знанням стародавніх мов. Їхня співпраця над перекладом Нового Завіту розпочалася в лютому 1871 р. і вже того ж року вийшло друком у Відні Євангеліє від Матвея, Марка, Луки та Івана. І лише 1903 р. за активної участі Івана Пулюя П. Куліш завершив переклад Старого Завіту й видрукував перший повний україномовний переклад Біблії.

ДОВІДКА «УМ»

Праці Івана Пулюя з фізики послужили утвердженню атомістичної теорії будови речовини, наблизили знамените відкриття так званих ікс-променів (Х-променів) та електрона, сприяли становленню Х-променелогії як науки, а його наукові гіпотези стосовно механізму виникнення й природи катодних та Х-променів випередили загальний рівень тогочасних наукових уявлень. Він суттєво розширив знання про властивості Х-променів, уперше науково описав і здійснив їх практичне застосування у медицині. Сконструйовані ним апарати були відзначені найвищими нагородами на всесвітніх і міжнародних виставках, винаходи з електротехніки й телефонії запатентовано в багатьох країнах Європи, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів лягли у фундамент окремих розділів теоретичних основ електротехніки.

Василь КУШЕРЕЦЬ,

віце-президент Товариства «Знання» України,

доктор філософських наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України