Микола Голоняк – фізик, винахідник, професор Іллінойського університету, член Національної та Національної Інженерної академій США, його називають «батьком» сучасних світодіодів за винахід першого напівпровідникового світодіода видимого світла. Він вніс також вирішальний внесок у створення кремнієвих ключів і керованих кремнієвих випрамлювачів (тиристорів), за неоціненний внесок у розвиток енергозберігаючих технологій став у квітні 2003 року першим лауреатом Міжнароднорї енергетичної премії «Глобальна енергія».
Народився 3 листопада 1928 року у неневеличкому містечку штату Іллінойс.
За підрахунками деяких статистиків, за якихось 50 років (з 1870 по 1929рр.) тільки із Закарпаття до США виїхало понад 430 тисяч людей. Виїхали і батьки Миколи Голиняка.
Попри труднощі, хлопець вступив до університету, підробляв лаборантом, вступив до аспірантури до Джона Бардина (згодом двічі лауреата Нобелівської премії). Згодом молодого вченого запросили до найзнаменитішого дослідницького центру США – Беллівської лабораторії. Тут він вперше у світі створив транзистор на кремнії, згодом сконструював світлопромінюючий світлодіод, розробив нові типи напівпровідникових лазарів.
Нік (так його називали в США) Головняк отримав низку нагород, зокрема, японці вручили йому свою національну премію – аналог Нобелівської; Президенти США – Буш-старший та Буш-молодший – нагородили вченого Технологічною національною медаллю США (найвища наукова нагорода у країні).
2003 року Президент РФ вручив Ніку Голоняку Міжнародну премію «Глобальна енергія».
Олександр Неприцький-Грановський – зоолог-ентомолог, поет., дійсний член НТШ та УВАН, голова Організації Відродження України.
Народився 4 листопада 1887 року у селі Великі Бережці на Кременеччині у сім’ї хлібороба.
1901 року закінчив церковно-парафіяльну школу і продовжив навчання у середній сільськогосподарській школі в Білокриниці. З 1908 року навчався у Києві, студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. 26 березня 1925 року став доктором філософії з біологічних наук. 1930 року запрошений на посаду професора ентомології і економічної зоології до Міннесотського університету в США. Цього ж року його обрали головою Центральної управи Організації Державного Відродження України. 1945 року був у складі українців Америки на установчій конференції ООН. «Без вільної України не може бути вільної Євпропи, а без вільної Європи не може бути ні сталого спокою, ні економічного добробуту в цілім світі, Без розподілу Російської імперії на вільні держави Росія завжди буде загрозою вільним державам світу», - писав Олександр Неприцький-Грановський.
Помер 1976 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота, де й похований.
Архів ученого зберігається у Центрі досліджень історії імміграції при Міннесотському університеті.
Станіслав Дністрянський – правознавець, політолог, академік, політичний діяч, академік Всеукраїнської академії наук.
Народився 13 листопада 1870 року в Тернополі, в освітянській родині.
Закінчивши чотири класи початкової школи, вступив до гімназії, після закінчення якої навчався на юридичному факультеті Віденського університету. Здобув учений ступінь доктора права з посадою доцента у Львівському університеті. Згодом його призначили завідувачем кафедри цього ж університету. З 1899 до 1918 року працював у Львівському університеті (з 1901 року – професором). 1899 року обраний дійсним членом НТШ, започаткував серію видань «Правнича бібліотека». З 1907 до 1911 року працював у парламенті від Національно-демократичної партії, якийсь час очолював підкомісію для перероблення положень Книги загальних цивільних законів. 1914 року, завдяки діяльності українців в парламенті, було дозволено заснувати український університет у Львові. 18 жовтня 1918 року проголошено ЗУНР, і Станіслав Дністрянський розробив проект Конституції. Редагував і видав 1919 року «Цивільне прав» - австрійський цивільний кодекс українською мовою.
17 січня 1921 року разом з іншими вченими відкрив УВУ у Відні, де його обрали деканом правничого факультету. З 1922 – ректор УВУ, паралельно викладав правничі дисципліни в УГА в Подобєдах, а з 1929 року позаштатно викладав право у Празькому німецькому університеті.
1926 року вченому запропонували місце завідувача кафедри приватного права в Київському університеті, запросили до Харкова, обрали дійсним членом ВУАН в Києві. На щастя, він не поїхав до України – його чекала б трагічна доля.
Автор понад 170 наукових праць, серед них книга у двох томах «Національна статистика: студії з поля статистики і суспільних наук», «Цивільне право» та інші.
5 травня 1935 року Станіслав Дністрянський помер, Поховано вченого в Ужгороді, на цвинтарі Кальварів.
Олександр Черняхівський – лікар-гістолог, громадський діяч.
Народився 13 листопада 1869 року в селі Мазепинці, неподалік Білої Церкви, в родині священика.
Середню освіту здобував у Київській гімназії, після чого навчався на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира.
Обраний дійсним членом НТШ.
1905 року поїхав до Баку, де працював якийсь час лікарем, брав активну участь у діяльності Бакинської української громади.
Невдовзі повернувся до Києва, вступив до Українського Наукового Товариства (входив до складу Президії), ініціював запровадження математично-природничої секції. 28 січня 1912 року вченого обрали секретарем Українського Наукового Товариства.
З 1926 до 1929 року вчений перебував у Берліні задля наукової праці.
27 грудня 1930 року професора арештовують за «справою СБУ», а 15 січня 1930 року – і дружину Людмилу Старицьку-Черняхівську. Можливо через похилий вік їх було випущено на «волю», а фактично заслано до Сталіно (Донецька), де вони і перебували до 1935 року. Після повернення до Києва виявили, що їхню квартиру «ущільнено». 8 січня 1938 року органи НКВС заарештували і єдину доньку вченого Вероніку.
Пізньої осені 1939 року Людмила Черняхівська, полишивши хворого чоловіка, поїхала до Сибіру шукати доньку, але марно.
Олександр Черняхівський, не витримавши цього удару долі, помер 21 грудня 1939 року.
