Руденко Микола Данилович - народився 19 грудня 1920 року в с. Юр'ївка.

Микола Данилович – письменник, філософ, громадський діяч, ветеран другої світової війни. Був редактором журналу "Дніпро" і секретарем парторганізації Спілки письменників України, потім дисидентом, в'язнем сумління, одним з організаторів Української гельсінської спілки. У 1977 р. засуджений за так звану антирадянську агітацію і пропаганду. У 1988 р. під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон. У 1992 р. повернувся в Україну. Помер 1 квітня 2004 року.

Після виходу збірки віршів «З походу» (1947 р.) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.

1949 – під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.

1970-ті роки – активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».

М. Руденко розвинув у своїй творчості космологічну метафізику, в якій прагнув охопити відомі на його час знання з усіх доступних ділянок наукового мислення. Очевидно, він припускається певних неточностей і фактологічних похибок. Проте цінність його праці в тому, що Руденко зумів системно зобразити власне розуміння місця людини у космосі з наголосом на її земному призначенні і духовному покликанні.

На цьому шляху М. Руденкові вдалося виявити і показати головні внутрішні логіко-теоретичні суперечності й похибки марксистської теорії і практики, запровадження якої обернулося трагічними наслідками для мільйонів і мільйонів людей. Все, що зроблено М. Руденком, стало можливим завдяки невтомній праці, поєднаній з величчю його характеру, що проявилася у непохитній мужності перед режимом і загрозами для життя.

Філософська система М. Руденка є послідовно критичною до однобічної антропологічної парадигми розуміння світу. Натомість він обґрунтовує парадигму космологічну, або екологічну, орієнтовану на духовний розвиток людини через збереження всього живого на Землі, нерозривно пов'язаного з «Енергією прогресу» – тобто космічною Монадою Світла.

Він розвинув парадигму доктора С.Подолинського – того, хто першим імплементував живе й неживе у світову економічну науку. Він продовжив учення акад. В.Вернадського, котрий вказав на керованість живого і неживого розумним. Йому відкрилися таємниці законів природи і констант світобудови, оволодіння якими робить утвердження земного безсмертя метою мислення, урядування та господарювання.

Та його ідеї замовчуються. Ні Україна, ні світ досі їх майже не осягають... Він має бути почутим українським суспільством, котре збурюються тим, ЯК влада розподіляє життєво необхідні блага. Бо Майдан поставатиме до часу, поки громада не отримає відповідей, ЩО розподіляти, КУДИ безслідно зникає створене і особливо – ЗВІДКИ з'являється кожне з абсолютних та відносних благ. Суспільство обов'язково має почути його: фундаментальними відповідями на ці питання володів якраз він. Його мусить почути владна бюрократія, котра, нехтуючи думкою народу, укотре ризикує бути зметеною на узбіччя історії. Адже саме він, істотно випереджаючи задекларовану Лісабонською угодою філософію європейської влади, довів, що у ХХІ ст. влада має керуватися не просто розумом, а знанням, котре є достатнім з погляду сприяння невмирущості людства. Він доніс людству меседжі, якими повинні керуватися наші сучасники і нащадки. Адже їхня місія – на Землі започатковувати творення того суспільного устрою, що осмислювався українським новатором як прийнятний для заселення сусідніх та віддаленіших планет... Він – це Микола Руденко. Наш незабутній сучасник, якому 19 грудня виповнилося б 92 роки. Талановитий письменник. Відважний правозахисник. Рідкісний мислитель. Саме його належить бачити серед тих загальнолюдських достойників, завдяки подвижництву яких життя на Землі триватиме. Його онтологічні, космологічні та економіко-філософські здобутки треба донести до цілого світу, якому український інтелектуал і гуманіст мав що сказати. Вони мають бути почутими в Україні – бо це ж вона «світ правди засвітить».

Шевчук Володимир Олександрович,

професор,

голова наукового товариства,

імені Сергія Подолинського;

Кушерець Василь Іванович,

доктор філософських наук,

професор, заслужений діяч науки

і техніки України,

голова правління Товариства «Знання» України