Нове дослідження ставить під сумнів думку про те, що перші пращури людей з інструментами сприяли загибелі великих африканських ссавців упродовж останніх декількох мільйонів років.
Тайлер Фейт з Музею природної історії штату Юта нещодавно опублікував дослідження про вміст ізотопів вуглецю у кістках великих травоїдних тварин, що мешкали на території Африки кілька мільйонів років тому, але нині безслідно вимерли. Це дослідження дозволило йому зробити достатньо незвичний висновок щодо того, що причиною цього вимирання стала не людина, а природні фактори.
Зазвичай, коли говорять про зникнення мегафауни, то мають на увазі мамутів, печерних ведмедів та еласмотеріїв, які колись населяли тундростепи Євразії та Північної Америки. На цих територіях великі ссавці, вагою понад 1000 кілограмів, майже повністю вимерли. Однак Африка, де досі мешкають носороги, гіпопотами, слони та жирафи, виглядає місцем, яке майже не постраждало від вимирання. Але, якби ми подивилися на тваринний світ Африки приблизно 4,6 мільйона років тому, в часи, коли пращури людини почали пересуватися на двох кінцівках, ми б побачили значно більше різноманіття гігантських травоїдних.
У ті часи, на додачу до вже згаданих видів на континенті, мешкали ще принаймні десять, зокрема три види жирафів, гігантські бегемоти, кілька видів слоноподібних, включно з одними з найбільших наземних ссавців в історії – дейнотеріями. А за аналогією з вимиранням мегафауни Євразії та Північної Америки, зникнення всіх цих тварин пов’язують з діяльністю пращурів людини, які саме вийшли до савани. Однак Фейт поставив такий погляд під сумнів. Дійсно, те, що вихід людини до савани та зникнення мегафауни збігаються у часі, може бути не причиною і наслідком, а лише подіями, які мають своєю причиною одне й те саме явище.
На відміну від зниклих мешканців тундростепів, усі згадані гігантські травоїдні були мешканцями не відкритих рівнин, а багатіших на поживні речовини лісів. І до їхнього зникнення могла призвести зовсім не поява людини, а лише зміна клімату.
Для підтвердження цього припущення Фейт проаналізував вміст вуглецю в зразках зубів вимерлих тварин. Він дослідив зуби дейнотеріїв та прадавніх жирафів, що жили в Африці у проміжку від 7 до 1,6 мільйона років тому. Як виявилося, в цей період спостерігається зміна вмісту різних ізотопів вуглецю. Це могло свідчити про те, що коли ці гіганти почали вимирати, їхня дієта почала змінюватися з листяної на трав’яну. І остання, вочевидь, підходила їм значно гірше, через що вони й вимерли (за матеріалами О. Бурлаки, 27.11.2018).
