Цьогоріч відзначаємо одне з найбільш шанованих у нашім краї свят — Покрову Пресвятої Богородиці — під виття повітряних тривог і свист рашистських ракет. Для українців цей день особливий, адже одночасно святкуємо День захисників і захисниць України, День Української повстанської армії (традиційно вважається, що УПА була створена у 1942 р. саме на Покрову), а з 1999 року і День козацтва.

Вшанування 14 жовтня Владичиці Небесної має подвійне походження — історичне і богословське. За переказами у цей день 910 року чужоземне військо підступило під Царгород (Константинополь), намагаючись захопити місто. Оточені у гарячій молитві звернулися до Богородиці, благаючи про порятунок. За оповідями Мати Божа, у супроводі пророка Іоанна Предтечі, апостола Іоанна Богослова та сонму святих і ангелів з’явилася у константинопольському Влахерському храмі, знаменитому тим, що в ньому зберігалася Риза Пресвятої Богородиці, тож він вважався головним Богородичним храмом столиці Східної Римської імперії.
Цариця Небесна довго молилася зі слізьми, а потім зняла зі своєї голови мафорій, або ж омофор, і розпростерла його над народом, зробивши людей невидимими для ворога. Від цього покрову виходило сяйво, подібне до сяйва сонячного чи сполоху блискавки. Тут же налетіла буря і розкидала багато ворожих кораблів. Військо противника було вражене побаченим, і ті, кому вдалося врятуватися від стихії, тут же відступили. Так Мати Божа захистила Царгород. Завдяки ї заступництву, хоч і без допомоги війська, що на той час перебувало у поході, було врятоване від погрому і пограбунку місто, а його жителі від неминучої смерті й полону.
«Історія встановлення свята пов’язана з подією чудесного визволення Константинополя від нашестя ворогів, а внутрішній зміст шанування Покрова Богородиці походить від богословського осмислення подвигу молитви та смирення Пречистої Діви Марії, — каже митрополит Київський і всієї України Епіфаній. — З Царгорода шанування заступництва Богородиці та прославлення її чесного Покрова поширилося на Київську державу в часи після хрещення Русі, а встановлення особливого святкування в наших землях дослідники пов’язують з іменем великого князя Київського Володимира Мономаха та Печерським монастирем».
Від того часу свято Покрови Пресвятої Богородиці, у якому вона прославляється як незмінна молитвениця за весь світ і потребуючих допомоги, як заступниця і захисниця, міцно утвердилося в українській церкві. Особливо вшановували цей день українські козаки, які відзначалися щирою релігійністю і завжди демонстрували свою готовність захищати віру. Головним храмом на Січі була Покровська церква. За даними «батька козацтва» Дмитра Яворницького, перший храм Покрова Пресвятої Богородиці був споруджений у 1576 році. Звели його з дерева. При Січовій церкві, яку запорожці завжди вважали незалежною від московської духовної ієрархії, діяла парафіяльна школа для навчання грамоти і законів Божих.
«В українській церковній та суспільній традиції шанування Богородиці-Захисниці переплелося з пошаною до козаків, як борців за свободу і віру православну. Цей зв’язок відобразився в особливому типі ікон свята, який названо «Козацька Покрова», де під розпростертим омофором Пречистої Діви зображуються схилені у молитві ієрархи, гетьмани та козаки», — наголошує митрополит Епіфаній.
Покровські церкви козацтво розбудовувало по всіх землях, що перебували під гетьманською булавою. Один з таких храмів, заввишки понад 30 метрів, присвячений захисниці й заступниці України та козацтва, був збудований на замовлення та під наглядом останнього кошового отамана Петра Калнишевського і на Полтавщині.
У 1775 році російська цариця видала розпорядження про знищення християнської демократичної республіки. Маніфест мав гучну назву «Об истреблении Запорожской Сечи» та починався словами: «Мы восхотели через сие объявить во всей Нашей Империи к общему известию, что Сечь Запорожская в конец уже разрушена, со истреблением на будущее время и самого названия Запорожских Козаков, не меньше как оскорбление Нашего Императорского Величества».
Тоді ж 100-тисячна армія генерала Текелія оточила оплот козацької вольності з вимогою здатися і обіцянкою зберегти кожному життя та права. Більшість запорожців була вдома, на хуторах і промислах, тож сили для бою були не рівними. До того ж загартовані в боях вояки побоювались кривавої помсти царських посіпак — у багатьох у пам’яті були живими злочини петра першого і алєксашки мєншикова, котрі спалили Батурин, а його захисників розіп’яли на хрестах і пустили по
Сейму, мирних мешканців пустили під ніж, не шкодуючи ні малого, ні старого. Ніхто з козаків не волів здаватися вовчиці-катерині, та переміг страх за рідних. «У нас є батьки та діти, москаль їх виріже, і віра у царське слово та добросусідство.
Негоже християнську кров проливати», — вирішили козаки.
Коли царська армія увірвалася на Січ, московити пограбували скарбницю, архів і Покровську церкву. Відправили на каторгу кошового отамана Петра Калнишевського, котрий 25 років просидів у кам’яному мішку на Соловках, і його найближчих побратимів.
Новий «рятівник імперії» маніпулює історією і знову, як катерина, цілить по Покровській церкві на Січі. 11 жовтня рашисти завдали ракетного удару по острову Хортиця, де розташований історико-культурний комплекс «Запорозька Січ». Його домінанта — дерев’яна Покровська церква.
На Хортиці ракети влучили у скелі й лісопосадки. Церкву Пресвята Богородиця накрила своїм омофором.
У цей святковий день віримо, що Мати Божа поруч з Україною і українцями, які восьмий рік боронять від рашистів свою Державу, свободу і право залишатися Людиною.

«Покров Богородиці» із зображенням Богдана Хмельницького і архієпископа Лазаря Барановича. Перша половина XVIII ст. Походить із Покровської церкви села Дешки тепер Богуславського району Київської областi.

Розмір — 88,5х60,5 см. Дошка, рiзьблення, левкас, темпера, олiя, срiблення, золочення.
Із фондів Національного художнього музею України, Київ.

Фоторепродукція з сайту Українського інституту національної пам'яті.

Сітлана ЧОРНА
письменниця,
член Національної спілки журналістів України,
просвітниця Товариства «Знання» України