Відомий український літератор та викладач коледжу "Університету сучасних знань" офіцер запасу й боєць територіальної оборони Ірпеня Сергій Мартинюк із позивним «Письменник» став лауреатом Всеукраїнської премії «Літературний Парнас». Премія, заснована редколегією газети «Літературна Україна» у 2020 році, присуджується «за визначний внесок у літературу, книговидання і культуру читання».
У творчому доробку Сергія Мартинюка – книги «Здобули волю – здобудемо долю», «З Україною в серці», «Горжусь, что я Украинец» (два видання), «Я Українець і маю розум переможця» (два видання), «Народжені перемагати, або Краще померти стоячи, ніж жити на колінах» та інші.
«Пишаюся своїми книгами. Намагаюсь розповісти про славну велич предків і прищепити гідність молоді. Донести, що бути українцем не соромно, соромно цим не пишатися! Хочу поєднати достойні й героїчні риси часу минулого і сьогодення, і заобрійний овид майбутньої України. Книжками хочу навчити молодь: якщо рідне є бідним – зроби заможним, брудне обмий, негарне зроби чарівним, нерозумне – мудрим, слабке – сильним! Бо це твоє рідне. Ніколи не здавайтесь і побачите, як здаються інші! Ми Українці і маємо розум переможців», – так визначає письменник зміст своєї літературної праці та сенс життя.
За словами Мартинюка, його життєве кредо «Моя хата скраю, бо я першим ворога зустрічаю!» стало визначальним, коли росія пішла на Україну повномасштабною війною. Вже у перший день війни він узяв свою мисливську рушницю й пішов у територіальну оборону Ірпеня.
«Ми охороняли пішохідний міст, де можна було перейти річку. Також контролювали всю заплаву, щоб нею російські окупанти не могли зайти з того боку річки. Біля водоканалу ми дали славний бій. Там із боку Стоянки зайшла колона російських бронетранспортерів. Так вийшло, що ми прикривали нашу групу, яка тримала блокпост на дорозі, і прикривали підрозділ Збройних сил, який утримував перехрестя. Ми почали вести вогонь із стрілецької зброї. Окупанти не знали, що в нас лише стрілецька зброя, тому вони зупинилися. Невдовзі надійшло підкріплення наших хлопців із гранатометами, і вони підірвали один БТР. Так і зупинили ту колону. Ми звичайні ірпінці. Ми боронили свою землю. Ми знали, що рашистів треба зупиняти, і ми їх зупинили», – згадує письменник.
Про все, що довелося побачити та пережити в ході війни – зокрема, під час захисту Ірпеня – він планує розповісти в новій книзі. Головна ідея – історію творять звичайні люди.
«Коли мені говорять: “Ти не туди йдеш, там немає життя” – мені байдуже. Я запалюю своє життя! Я добре знаю, що не боги глечики ліплять. Історія шанує не тих, хто скиглить і колінкує, а тих, хто її творить. Так що приєднуйтесь!» – підсумовує Сергій Мартинюк.
