Народилися у вересні, продовження, початок №1-16, 2016 р.

Іван Олексишин – геолог, природодослідник, професор Бостонського університету.

Народився 21 вересня 1901 року в селі Хренів Кам’яно-Струмилівського повіту на Львівщині, у селянській родині.

Початкову освіту спершу здобував у рідному селі, згодом у сусідньому Дідикові.

Далі – УГА, дослужився до хорунжого. 1926 року повернувся із табору інтернованих, продовжив навчання в Тернопільській гімназії. 1924 року вступив до Львівського університету, вивчав географію, природничі науки. З 1929 по 1936 роки працював у гімназіях в Тернополі, учителював у філії Української державної гімназії у Львові, публікував наукові праці. Захистив дисертацію на тему «Розміщення та стратифікація міоценових відкладів Північного Поділля та Північної Волині». Під час німецької окупації працював у Першій українській гімназії, викладав у Політехніці. 1944 року виїхав до Австрії, працював надзвичайним професором в університеті у Граці, згодом викладав у Гірничій високій школі Геологічного інституту у Леобені, далі у Зальцбурзі організував приватну Українську реальну гімназію.

1949 року захистив докторську дисертацію в університеті Леопольда- Франка (Австрія), а невдовзі переїхав до США.

1953 року працював у відділі бактеріології Медичного коледжу ім. Джефферсона. 1959 року опублікував наукові результати про молюсків, що дало можливість стати професором геології у Бостонському університеті. 1967 року вийшов на пенсію, але до 1968 року ще викладав у Південноджерському коледжі у Кендені. 1962 року вийшла друком монографія щодо вивчення викопної флори, що вивело його до плеяди всесвітньовідомих вчених.

Був дійсним членом НТШ з 1950 року, членом Пенсильванської академії наук, членом Американської асоціації прикладних наук, членом Геологічного товариства Америки, членом Почесного товариства «Сігма Ксі» (відділ Бостонського університету), відзначений золотим ключем «Spondon Xynones».

Помер Іван Олексишин 19 грудня 1987 року.

Іван Борковський – археолог.

Народився 8 вересня 1897 року у селі Чортовець, тепер Городенківського району Івано-Франківської області, у селянській родині.

1914 року родина емігрувала до Чехії. 1920 року закінчив гімназію, згодом два семестри вищої педагогічної школи, а в 1922 році вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі. 1929 року захистив дисертацію про так звану «шнурову кераміку». З 1925 року активно досліджував археологічне минуле Празького граду, інших пам’яток Праги та її околиць. З 1931 року член НТШ у Львові. 1931-1943 роках був ректором УВУ, опублікував монографію «Старослов’янська кераміка у Середній Європі». 1951 року захистив докторську дисертацію на тему «Празький град у світлі нових досліджень».

1965 року вийшла друком монографія щодо так званого Лівого Градця.

Автор понад 150 наукових праць, у тому числі кількох монографій. Першим вивчив і виділив так званий празький тип кераміки як доказ найдавнішого слов’янського заселення Центральної Європи.

Помер Іван Борковський 17 березня 1976 року, похований у Празі.

Олександр Смакула – фізик-оптик, кристалограф, винахідник антирефлексійного покриття лінз, дійсний член Наукового товариства Тараса Шевченка, почесний член Товариства українських інженерів в Америці.

Народився 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині, в селянській родині.

З 1914 до 1918 року брав учать у встановленні національної влади у Доброводах, був вояком Української Галицької Армії. 1922 року з відзнакою закінчив навчання в Тернопільській гімназії того ж року склав іспити до Геттінгенського університету. 1927 року успішно захистив докторську дисертацію. Пояснив радіаційне забарвлення кристалів, що ввійшло в науку як «Формула Смакули». 1928 року приїхав працювати до Новоросійського університету в Одесі. Але невдовзі повернувся до Німеччини, працював в Інституті медичних досліджень Кайзера Вільгейма, де згодом став керівником оптичної лабораторії. 1934 року – директор дослідної лабораторії у всесвітньовідомій фірмі Карла Цейса в Єні. 1935 року знаходить спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики».

Наприкінці війни американська окупаційна влада вивезла вченого до США, де він працював у військовому офорті-лабораторії у штаті Вірджінія. 1951 року О. Смакулу запросили на посаду професора Массачусетського інституту технологій (МГГ), при якому згодом заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла монографія «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування» (обсягом понад 500 сторінок). З 1964 року – директор лабораторії фізики монокристалів, повний професор в Массачусетському інституті технологій.

Автор понад 80 робіт, був почесним головою Товариства українських інженерів Америки, дійсним членом НТШ та інших наукових товариств, членом Нью-Йорської Академії наук.
Помер Олександр Смакула 17 травня 1963 року, похований у місті Обурн, штат Массачусетс, США.

Учені-ентузіасти заснували в Тернополі Фонд імені Олександра Смакули, видають журнал «Вісник Фонду Олександра Смакули».

Борис Балінський – біолог, ембріолог, ентомолог, професор Київського університету та Вітватерандського університету Йоганесбурга, піонер експериментальної ембріології, електронної мікроскопії та біології розвитку.

Народився 10 вересня 1905 року в Києві, у родині освітян.

1923 року вступив до Київського університету, де студіював зоологію під керівництвом професора Івана Шмальцгауза . 1925 року надрукував першу наукову працю, а вже 1932 – вийшла перша монографія молодого вченого «Про розвиток ембріона з яйця». 1933 року став професором ембріології в університеті та заступником директора Інституту зоології УАН. 1936 року його дружину заарештували за «антисовєцьку» діяльність і на 18 місяців відправили до таборів. Вченого ж звільнили з роботи.

Якийсь час працював у Медичному інституті у Києві. На початку війни сім’я переїхала до Харкова, де він обійняв посаду професора зоології. 1944 року разом із сином та матір’ю переїхав до Польщі, а згодом до Мюнхена. Працював спочатку професором у Тимчасовому університеті, який заснувала ООН. 1949 року переїхав до Йоганесбурзького університету (ПАР) на посаду викладача кафедри зоології, яку згодом очолив. 1956 перебував у науковому відрядженні в Єльському університеті.

Вчений першим запровадив електронну мікроскопію біологічних об’єктів у Африці. Світове визнання отримав його підручник «Вступ до ембріології» (1960), який перевидавався 7 разів англійською, по два рази японською та італійською , один раз іспанською мовами.

Упродовж 11 років був президентом Ентомологічного товариства Південної Африки. Кілька років був деканом біологічного факультету університету.
Помер Борис Балінський 1 вересня 1997 року.

Сергій Виноградський – мікробіолог, еколог, ґрунтознавець.

Народився 13 вересня 1856 року у Києві, в заможній родині.

Навчався у Другій київській гімназії, яку закінчив з відзнакою.

1873 року вступив до Київського університету Святого Володимира, спершу на юридичний, а згодом на фізико-математичний факультет. На третьому курсі залишив навчання і вступив до Петербурзької консерваторії, яку також невдовзі покинув.

З 1877 року розпочав навчання на природничому факультеті Петербурзького університету, який блискуче закінчив 1881 року. 1884 року отримав диплом магістра ботанічного відділення Петербурзького університету і перейшов до Страсбурзького університету. 1869 року розпочав серію досліджень з нітрифікуючими бактеріями у Цюріхському університеті. Ці дослідження призвели до відкриття явища хемосинтезу, що принесло йому світову славу. 1892 року повернувся до Петербурга, де довів існування анаеробних бактерій – фіксаторів азоту. 1895 року захворів на нефрит і 1905 року залишив Петербург. Якийсь час жив у Городку (нині Хмельницької області), але війна змусила залишити країну. Спочатку переїхав до Югославії, а потім прийняв запрошення до інституту Пастера у Парижі з пропозицією організувати відділення Сільськогосподарської бактеріології.

Був іноземним членом Французької Академії наук та Англійського Королівського товариства. 1923 року його обрано почесним членом Академії наук СРСР.

Жив біля Парижа, у невеличкому хуторі Брі-Конт-Робері.

1949 року вийшла фундаментальна праця «Мікробіологія грунту. Півстоліття мікробіологічних досліджень».

Помер Сергій Виноградський 24 лютого 1953 року.

Архів вченого, всупереч бажанню родини, Інститут Пастера передав до Росії.