Сьогодні можна знайти багато критики західного способу викладання економічних теорій - економікс, яку також викладають в багатьох вітчизняних навчальних закладах.Якщо почитати російські та українські словники чи енциклопедії, то можна побачити, що економікс звинувачують в тому, в чому зазвичай західні викладачі та студенти якраз бачать перевагу - економікс не є якимось одним вченням чи школою.
Придуманий Альфредом Маршаллом в кінці XIX століття термін economics неможливий для адекватного перекладу: це водночас і "економіки" і "економічності", тобто різні економіки і різні способи бути економічними.
Інновація Альфреда Маршалла - не просто замінити терміном "економікс" термін "політична економія", а змінити сам підхід від розгляду одного вчення, хай навіть класичного, до розгляду багатьох конкуруючих теорій та вчень - в принципі не була сприйнята в СРСР.
І зараз цей підхід якось важко приживається в Україні.
Класична політекономія вважала, що економіка має власну єдину мету: господарювання через створення додаткової вартості. Основа економікс - економіка не має своєї єдиної мети, різні цілі економіки формуються в політиці, а економіка слугує їх досягненню.
Різні цілі походять з різних релігій та ідеологій, тобто з різних систем цінностей. Кожна з цілей економіки реалізується в тій чи іншій економічній теорії. Сьогодні існують більше сорока різних економічних вчень та теорій, з яких реально конкуруючими є біля десятка.
Післярадянські країни не дуже переймалися розглядом того, які саме за своїми економічними уявленнями люди приходять до влади. Ці країни більше цікавило, які політичні погляди сповідують владоможці.
Водночас вже перші реалізації короткострокових економічних програм показали, що зазвичай в урядах ми не маємо якогось одного теоретичного підходу - ми маємо еклектику. Але те, що добре для викладання економічної теорії, не є добрим для реальної економічної політики.
Вибір якогось одного економічного вчення чи теорії для урядової програми є необхідним тому, що різні теорії та вчення ставлять зовсім різні цілі для економіки.
Цілі економіки в різних економічних школах та вченнях:
- забезпечення життєдіяльності (господарювання) - фізіократія;
- справедливий обмін та розподіл - меркантилізм, марксизм;
- прибуток/збагачення - класична та неокласична політекономії, маржиналізм, манчестерство;
- соціальна зайнятість - кейнсіанство, неокейнсіанство;
- забезпечення безпосередньо чи стимульовано зростаючих потреб - неокласична політекономія, зокрема монетаризм, а також нейроекономіка;
- соціалізація - інституціоналізм;
- масове співробітництво - вікіноміка;
- оптимальне використання та збереження ресурсів - ресурсоорієнтована економіка (проект "Венера" Жака Фреско);
- вивільнення від праці для самодіяльності (економіка самодіяльності).
В цьому переліку є утилітарні цілі: життєдіяльність, прибуток, забезпечення потреб; частково утилітарні цілі: справедливий обмін, соціальна зайнятість, соціалізація, масове співробітництво та цілком неутилітарні цілі: оптимальне використання ресурсів та самодіяльність.
Різним є ставлення представників названих шкіл всередині переслідуваних ними цілей до держави. Не допускають втручання держави - фізіократи, маржиналісти, манчестерці. Допускають втручання держави - меркантилісти (протекціонізм), марксисти, кейнсіанці, інституціоналісти.
Втручання наддержавних інститутів підтримують - неокласики, зокрема монетаристи. Вихід економіки за межі міждержавних відносин в сферу масового співробітництва задля неутилітарних цілей як взаємодії рівних на основі відкритих правил та кодів - вікіноміка, ресурсоорієнтована економіка, економіка самодіяльності.
Давайте подивимося на управлінців урядів та муніципальних органів влади як на представників різних економічних шкіл, яких вони здебільшого не знають.
Отже маємо господарників (фізіократів), соціально орієнтованих (марксистів та кейнсіанців) та лібералів (манчестерців та маржиналістів). Звичайно це все умовно.
Деякі урядовці дуже здивувалися б, якби їх назвали недоученими марксистами чи некомпетентними кейнсіанцями. Точнісінько так само, як деякі інші урядовці дуже здивувалися б, якби їх назвали дикими манчестерцями або печерними маржиналістами.
Здебільшого в урядових і муніципальних органах влади маємо справу з представниками виродженого монетаризму, тобто з людьми, які працюють винятково з наповненням доходів бюджету і отриманням користі від розподілу його видатків.
Що таке розвиток, сила та ефективність економіки? Економічна мова (економізм) є досить примітивною, щоб розуміти людський розвиток. Водночас саме ця мова стала у ХХ столітті найбільш поширеною та привабливою для масового і спрощеного розуміння людського розвитку.
Економіка це лише відображення більш глибоких цивілізаційних процесів, де економічні мотивації не завжди в історії були домінуючими, що б там не говорили представники класичної політекономії. Автор хотів би поділитися своїм баченням економіки через досліджувану ним сферу цивілізаційної антропології.
Для розвитку будь-якої цивілізації необхідне наступне. Домінуюча мотивація - це мотивація, яка ієрархічно структурує систему мотивацій.
Мотиваційна база - це основна маса носіїв домінуючої мотивації. Мотиватор - це позиція, що стимулює домінуючу мотивацію та компетентно організує мотиваційну базу. Демотиватор - це позиція, яка знижує чи блокує домінуючу мотивацію та дезорганізує мотиваційну базу.
Мотиваційний компресор - засоби штучного стимулювання домінуючої мотивації. Економічна перспектива включає в собі уявлення про розвиток, силу і стійкість та ефективність економіки, виражені через зміни способів зростання мотивацій, мотиваційної бази та мотиватора.
Розвиток економіки залежить від зростання домінуючої мотивації до настання кризи, від зміни системи мотивацій після кризи, від обмеження дії демотиваторів. Розвиток економіки визначається політикою, а не економікою.
Сила і стійкість економіки залежить від величини мотиваційної бази, тобто не від об'єму ВВП країни, а від його структури (експорт-імпорт, прибуток-зарплата, ресурси-технології), не від величини прибутків бізнесу, а від способу їх розподілу, не від рівня розвитку, а від збалансованості та універсальності структури самої економіки.
Ефективність економіки залежить від наявності та своєчасної зміни мотиватора, позиція якого водночас має високу універсальну компетенцію для здійснення управляючої діяльності, і не залежить від відношення корисних кінцевих результатів до затрачених зусиль, продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності, окупності тощо.
В ХХ століття відбулося шість економічних революцій в зміні мотивацій, суті мотиваційної бази та мотиватора. Суть мотиваційної бази змінювалася так: робітничий клас, конвеєрний робітник, середній клас, позичальник, масовий споживач, робітник техноструктур.
Суть мотиватора змінювалася так: номенклатура бюрократичного класу (соціалізм), менеджер (капіталізм), в процесі деградації соціалізму та після його поразки - оргструктура, акціонер, високодоходний споживач, консультант.
Давайте більш детально розглянемо кожну з революцій, відмічаючи зміни способу зростання домінуючої мотивації (1), мотиваційної бази (2) та мотиватора (3).
Суть реалізації підходу Маркса в соціалізмі (значна частина ХХ століття)