Зміст статті

Сьогодні на фоні інформаційної революції розуміння взаємозв'язку знання і розвитку набуває особливої актуальності. Поява нових інформаційних технологій та різке падіння цін на комп'ютерну техніку стирає кордони та скорочує простір і час. Навіть найвіддаленіші села долучаються до всього масиву глобальних знань, причому проходить це наскільки швидко і вимагає настільки мало зусиль, що перевершує навіть найсміливіші мрії не лише минулого віку а й вчорашні уявлення про те, що могло бути можливим лише через 10-15 років.
У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється настільки велика увага інформації та знанням, що вони стали важливим чинником, який визначає рівень життя більшою мірою, ніж земельні ресурси, механізми, праця.
Сьогодні економіка країни з високо розвинутою технологією може розвиватися лише на основі знань. Різниця між бідними і багатими, як країнами, так і організаціями, фірмами, виявляється не лише у відсутності коштів в необхідних обсягах, але і в браці знань. Сорок років тому дохід на душу населення в Республіці Корея та в Гані був практично на одному рівні. На сьогодні цей показник у Кореї вищий у сім разів, ніж у Гані. За експертними оцінками різниця пояснюється тим, що Республіка Корея добилася більшого успіху в нагромадженні та використанні знання.
Це підтверджує досвід Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню.
Останнім часом серед учених поширюється думка про те, що моделі суспільного зростання безпосередньо залежать від інвестицій в освіту, в інноваційні процеси і адаптацію знань як основне джерело зростання продуктивності та ключового чинника економічного оздоровлення, підвищення добробуту населення.
У багатьох країнах ці ідеї практично втілюються в життя. Наприклад, в США у сфері створення і розповсюдження знання зайнято більше людей, ніж у виробництві матеріальних товарів. Можливо, це ще не характерно для країн, що розвиваються або трансформуються. Але і в них останнім часом набрала широкого розповсюдження думка про те, що придбання і застосування знання – найкоротший шлях до подолання технічного відставання.
Вироблені знання привели до чудових нововведень, які принесли величезну користь людству. Так, лише за останні роки різко збільшилась тривалість життя, відкрито способи лікування багатьох хвороб. У багатьох країнах світу значно збільшились обсяги сільськогосподарського виробництва для задоволення зростаючих потреб населення. Зелена, або сільськогосподарська революція, наочно продемонструвала, з одного боку, можливості науки швидко вирішувати першочергові проблеми суспільства (як відомо англійський вчений Мальтус зафіксував на початку ХІХ ст. різке відставання виробництва продуктів харчування від темпів народжуваності населення. Проте він не зміг передбачити успіхи вчених, та їхніх знань в подоланні такої тенденції), а з іншого – те, що у виробництві знань рівновелике значення мають як виробники принципово нового знання, так і ті, хто його поширює та застосовує. Так, швидке розповсюдження елітних злакових та адаптації їх до місцевих умов - спільна справа як вчених-селекціонерів, біотехнологів тощо, так і безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції, які творчо використали результати їхньої праці, створивши по суті спільний продукт, в основі якого - науковий, раціональний підхід. Адже нові сорти зерна вимагали ще суттєвого вдосконалення і лише після цього були готові до висадки в нових умовах.
Такі ж приклади стосуються і технологічних розробок та використання нових джерел енергії, що створило можливості для вивільнення людства від виснажливої праці, а також сприяло появі ширшого та складнішого спектру промислових виробів і процесів.
Технології, які базуються на нових методах комунікації, обробки інформаційних обчислень, створили безприцендентні можливості і поставили складні завдання як загалом перед наукою, так і перед суспільством зокрема. Постійне вдосконалення наукових знань про походження, функціонування і еволюцію Всесвіту та життя відкриває перед людством широкі можливості застосування концептуальних та практичних підходів, які спричиняють глибокий вплив на діяльність та перспективи розвитку.
Основними пріоритетами для країн у сфері виробництва, розподілу та поширення знань є:
- придбання, адаптація глобальних знань, а також розвиток сфери знань на місцевому рівні;
- інвестиції в людський капітал з метою розширення можливостей засвоєння та використання знань;
- інвестиції в технологію, що сприяють придбанню та засвоєнню знань.

Підходи до вирішення цих завдань доповнюють один одного. Країни не отримують доступу до нових технологій, якщо не будуть вкладати кошти в освіту. Нові технології народжують попит на освіту і спрощують процес придбання знань. Таким чином, ефективні заходи, які спрямовані на придбання, засвоєння і передачу знань, є взаємодоповнюючими компонентами і в сукупності складають загальну стратегію подолання дефіциту знань.
Міра розвитку, а відтак і пристосовуваності та зручності суспільства залежить від здатності як окремих людей, так і цілих організацій, а також суспільства загалом нагромаджувати знання та, навчаючись, генерувати нові знання. Лише ті суб'єкти соціальної дії, які засвоюють знання найшвидше, здатні виживати та перегравати своїх конкурентів. Іншими словами, організації повинні стати "інтелектуальними", розвивати свої здібності, які базуються на знаннях довготривалих і адекватних зовнішнім змінам. Знання перетворюються в головний ресурс, завдяки якому структури, організації та установи можуть розвивати свою конкурентну перевагу, робити її сталою.
У різних освітніх системах підхід до формування знань повинен будуватися з урахування основних чотирьох критеріїв, за якими будуть оцінюватися знання в організації. Вони повинні формувати цінності особи, бути оригінальними, важко імітованими та важко замінюваними. В цьому поєднанні знання стають базовою складовою в забезпеченні конкурентних переваг організаційних структур. Це, в свою чергу, передбачає формування в людини:
- базового знання;
- мотивації на розширення обсягу знання;
- навичків та психології розвитку знання до інноваційного.
Базові знання – це знання структурних зв'язків та закономірностей розвитку соціальних процесів та явищ. Воно стабільне у часі і трансформується в конкретні знання в залежності від змісту вирішуваних завдань. Базове знання – завжди концептуальне, лежить в основі формування ключової компетентності.
Мотивація на розширення обсягу знання – це розвиток знання за межами конкретної проблемної галузі за рахунок міжпредметних взаємозв'язків і формування інтегрованого знання. Предметне знання не повинно бути пов'язане з поточними управлінськими завданнями. Воно повинно бути якнайобсяговішим і розвиватися з випередженням, за рахунок розвитку інтегрованого знання. Тільки в такому разі можна забезпечити в установі випереджальне стратегічне управління, а не управління за типом реакції на зміну в середовищі.
Ці дві складові менеджменту знань визначають вимоги до змісту процесу навчання – складу проблем і завдань організації, їхнього праксеологічного наповнення, забезпечення синергетичними ефектами.
Інноваційна поведінка, тобто орієнтація на нове бачення рішення проблем, на відкриття, на пошук нових, нестандартних рішень, засобів більш швидкого та раціональнішого досягнення успіху – ось від чого залежить зміст формування навичок та психології розвитку знань до інноваційних.