Чергова новина про визнання недійсним президентського указу Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України навряд чи додасть стабільності в суспільстві. Соціальна напруженість лише зростатиме. Методи тиску на суспільство, якими користується нинішня влада, тільки сприятимуть цьому. Підприємницький Майдан: незважаючи на певні поступки влади підприємцям, згодом проти деяких учасників протестних акцій були порушені кримінальні справи. За що? За групове порушення громадського порядку і пошкодження майна (гранітних плит на майдані Незалежності). Багато хто вбачає в цьому залякування, а не наведення порядку. Далі пенсійна реформа, Трудовий, Житловий кодекси...
Так, треба віддати належне керівництву держави, владна вертикаль у країні відновлена, з'явилася стабільність. Але з централізацією влади відбувся перекіс. По-перше, всі пам'ятають, як саме поновлювали стару Конституцію — рішенням Конституційного Суду, без народу. По-друге, централізація заради чого? Реформ? На їхню адресу сьогодні можна почути масу критики. До того ж, люди поки що не відчувають у своїх гаманцях заявлену стабільність.
Повертаючись до гуманітарної політики. Ми писали про наміри скасувати звання «Герой України» Роману Шухевичу. Буквально вчора суд переніс засідання щодо цієї справи. Але враховуючи скасування президентського указу щодо Бандери, навряд чи можна очікувати іншого результату щодо Шухевича. Тим паче, Віктор Янукович ще під час свого першого візиту до Москви пообіцяв «вирішити» ці питання. Звичайно, без проведення роботи з суспільством не варто було присвоювати звання Героїв України Бандері та Шухевичу, але скасування сьогодні попередніх указів Ющенка не вирішить питання. Проблема лише поглибиться.
Далі. Днями ліквідували Музей УНР у Києві, мотивуючи це тим, що він був закріплений за Українським інститутом національної пам'яті, який Віктор Янукович своїм указом перетворив на науково-дослідну установу при Кабміні. Також можна згадати і про заяви глави держави щодо Голодомору 1932—1933 рр. За словами Президента, він не був геноцидом українського народу, а загальною трагедією народів СРСР.
Подібні речі можна продовжувати. Це стосується і політики влади щодо церков в Україні. Незважаючи на заяву про те, що для держави «всі церкви рідні і рівні», все-таки є рідніші і рівніші. Адже не секрет, що Президент є парафіянином тільки однієї церкви — Української православної церви Московського патріархату. На відміну від своїх попередників, інші церви глава держави не відвідує, навіть на свята. А інколи і забуває привітати, як, наприклад, греко-католиків із Різдвом Христовим. Віктор Янукович часто зустрічається з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, натомість заклики про зустріч з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій поки що проігноровані.
Одним словом, передвиборчі обіцянки Віктора Януковича про об'єднання суспільства сьогодні не виконуються. Навпаки, є грубе вторгнення в історичну пам'ять людей, нав'язування свого, коли інтереси іншої частини суспільства взагалі не враховуються. Все це лише посилює розкол у суспільстві. Як результат, ми маємо підрив пам'ятника Сталіну в Запоріжжі. Але тут варто поставити собі питання — чи можна було взагалі встановлювати цей пам'ятник? Маючи чинний Закон України про Голодомор та рішення суду, який визнає, в тому числі, Сталіна винуватцем цієї трагедії. Так, підрив пам'ятника — це брутально, але вибуховий пристрій заклала сама влада, причому ще до того, як цей пам'ятник встановили.
Про стан суспільства, соціальну напруженість, подальшу долю задекларованих владою реформ, проблеми в опозиційному таборі та ймовірне переформатування уряду — в інтерв'ю з директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталієм КУЛИКОМ.
— Віталію Олександровичу, експерти, підбиваючи підсумки першого року роботи нової правлячої команди, найчастіше роблять акцент на двох моментах. Перше — реалізована організація і структуризація владної вертикалі. Друге — декларація реформ у різних галузях. Як ви вважаєте, реформи (до речі, вибори до ВР не за горами) будуть доведені до кінця чи...?
— На мою думку, реформи, що були ініційовані Президентом Януковичем та його командою, є складовими формули модернізації країни в цілому. Йдеться не лише про оптимізацію системи управління, боротьбу з корупцією, бюрократизмом або інші вади суспільства та держави, але й у цілому про модернізацію країни. Перший крок — підписаний указ про оптимізацію управлінської вертикалі. Наступним кроком буде повноцінна адміністративна реформа, що складається з реформи державної служби, реформи місцевого самоврядування, реформи бюджетної системи. Другий крок — продовження судової реформи. Те, що було зроблене за проектом Ківалова, отримало негативну оцінку Венеціанської комісії. Вочевидь, робота в цьому напрямку буде продовжена, зокрема, щодо приведення у відповідність до рекомендацій Венеціанської комісії (а саме — розширення повноважень Верховного Суду).
Наступний напрямок — економічна реформа. Вона вже розпочалася (це, зокрема, прийняття Податкового кодексу). Те, як він ухвалювався, — окрема розмова. Зараз потрібно говорити про те, що влада не впоралася із завданням. Тобто, не роз'яснила, не пояснила і не врахувала корпоративний інтерес низки економічно активних груп. Я маю на увазі, звісно ж, дрібних підприємців. Те, що маси не сприймуть подібні новації, було зрозуміле ще за місяць до прийняття Податкового кодексу, проте влада проігнорувала ці сигнали, вважаючи, що здатність до мобілізації цієї соціальної групи відсутня. Проігнорувавши, влада помилилася. А перед цим, до речі, була акція протесту студентів, які змусили Міністерство освіти до скасування цілого переліку платних послуг у вишах. Тобто, соціальні групи спроможні на мобілізацію, а влада вважала, що в суспільстві панує повна соціальна апатія. Повної соціальної апатії немає, тому влада має це враховувати при розгляді і затвердженні Трудового та Житлового кодексів. У цьому питанні, гадаю, влада буде поступливішою до вимог профспілок і громадянського суспільства, бо без їхньої підтримки владі не вдасться провести повноцінне реформування цих сфер.
Наступний крок — пенсійна реформа. І ось тут, якщо влада не пояснить людям все «від» і «до» і спробує накатом провести реформу, це може призвести до повного знищення (або, скажімо, згортання) соціальної бази модернізації. Я гадаю, Президент розуміє, як важливо мати соціальну базу, підтримку його реформаторських планів. Адже це не голоси за Партію регіонів, це не голоси за Януковича особисто. Йдеться про те, що має бути міцна соціальна база в самої ідеї модернізації, ідеї реформування. І в цьому напрямку влада зараз намагається працювати, створюючи цю саму базу.
— Зараз найбільше обговорюють реформу, пов'язану з адміністрацією.
— Так, але ж не варто забувати, що це половинчаста реформа. Далі будуть інші рішення, пов'язані з державною службою. Йдеться не лише про поліпшення антикорупційного пакету документів, що вже введені фактично з першого числа. Йдеться про доповнення до цього пакету. В першу чергу — це декларування витрат держчиновників. Друге — це реформування самої державної служби, а саме — розділення чиновників на тих, хто має статус державних діячів, та інші види бюрократії (які могли б працювати за наймом).
— Говорячи про боротьбу з корупцією, багато політиків і експертів наводять у приклад сусідню Грузію. Чи справді в нас реалізація їхніх методів неможлива лише через більший розмір країни і, відповідно, кількість населення?
— Та реформа, що була проведена в Грузії, неможлива в Україні. У Грузії було всього близько 20 тисяч поліцейських на 4 млн. населення. В Україні — 46 млн. населення і близько 250 тис. міліціонерів. Масштаби нашої країни не дозволяють провести подібну реформу. Так, у Болгарії, наприклад, узяли і звільнили всіх (підкреслюю — всіх) митників і набрали фахівців із Великої Британії. У Новій Зеландії була на деякий час замінена вся митна служба на іноземців. Але в нас це неможливо, бо в нас величезна кількість міліціонерів або людей, які, так чи інакше, пов'язані з МВС. А в цілому, знаєте, я не став би стверджувати, що корупція в Грузії переможена в тих масштабах, що декларуються і симпатиками Саакашвілі, і тими, хто любить державу Грузія. У Грузії існує корупція в органах влади (зокрема, залишається таке поняття, як давання мзди), проте не в таких об'ємах як раніше. Декларується, що корупція в Грузії скоротилася разів у триста. Виглядає це приголомшливо, але це не означає, що там повна перемога. В Україні настільки вражаючих результатів за нашої кількості населення та системи влади досягнути неможливо. Є оптимальні моделі боротьби з корупцією, що передбачають багатоступінчасту, багаторівневу систему. У тому числі, це може бути запозичення елементів, реалізованих у Грузії.
Але в цілому радикальних заходів ми, на жаль, проводити не можемо. Ми можемо понизити зарегульованість економіки. У нас дуже багато контролюючих і регулюючих органів. Якщо ми зменшимо кількість всіляких довідок, дозволів, узгоджень ми, таким чином, приберемо значну кількість місць годування у владі.
— Ви раніше зауважили про те, що влада (знаючи про мобілізаційні можливості суспільства) прислухатиметься до зауважень і побажань певних соціальних груп під час створення тих або інших законів реформаторського спрямування. А раптом владі, яка вже в багатьох випадках продемонструвала «залізну хватку», набридне грати в ці «ігри» з народом. І в результаті, у відносинах на лінії влада — народ виникне третій учасник — правоохоронці. До речі, всі ми чули, що відбувається з організаторами підприємницького Майдану.
— Справді, нині спостерігається тенденція перевищення повноважень з боку міліції стосовно учасників акцій протесту. Це неправильно — переслідувати активістів, які організовували Майдан. З іншого боку, треба розуміти, що в кожному відомстві є ті, про кого кажуть: «Змусь дурня Богові молитися, він і лоба розіб'є». Було наказано провести профілактику, ось вони й провели. А ця профілактика інколи виглядає як репресія. З цим потім доводиться боротися самим міністрам (зменшувати негатив, або не зовсім законним шляхом скасовувати рішення нижчих інстанцій). До речі, саме рішенням міністра щодо організаторів підприємницького Майдану було зупинено слідство.
Але ж це суперечить Кримінально-процесуальному кодексу. Тобто, спочатку ми робимо дурниці, потім захищаємо мундир. Що сказати? Владі не слід забувати, що всі акції протесту, всі протестні ініціативи, що проводилися останні кілька років, — це акції організованого громадянського суспільства.
— Як ви вважаєте, Віктора Януковича інформують про негативні процеси, тенденції? Адже не таємниця, що багато «товаришів» прагнуть захистити гаранта від «поганих» новин.
— Такі підходи наявні в багатьох країнах, у тому числі й досить демократичних. Не можна сказати, що Президент Янукович, достатньою мірою, володіє інтернетом і здатний поспілкуватися й почитати, що пишуть на форумах. Є президенти, які вміють це робити і роблять, але цього про нашого Президента, на жаль, не скажеш. Однак те, що він достатньо інформований, правда. Я не вірю, що сьогодні є проблеми з наданням інформації Президентові. Особисто стикався з багатьма питаннями, коли було чітко зрозуміло, що Президент отримує інформацію з різних джерел. А це вже великий плюс, оскільки повного інформаційного вакууму в Президента немає.
— Учора темою №1 у парламенті були політичні репресії, що, на думку опозиції, руками силовиків здійснює влада. Думок про те, репресії це чи не репресії, дуже багато, і в кожній можна знайти частину істини. Хотілося б почути й вашу оцінку ситуації.
— На жаль, зараз слідство та арешти виглядають як політичне замовлення. Президенту, рано чи пізно, доведеться приймати рішення: або він приводить букву закону в дію, або він виходить з погляду правової доцільності. Обидві категорії є категоріями права. Правова доцільність використовується лише тоді, коли йдеться про досягнення соціально значимих результатів. Якщо метою є, скажімо, консолідація нації, досягнення компромісу між опозицією та владою, громадянський мир, саджати опозицію в особі Тимошенко недоцільно. Тобто, якщо навіть вона не права, якщо вона була корупціонером, саджати її зараз недоцільно. Але це не зовсім законно. Словом, це — політичне рішення, що залежить від політичної волі Президента.
2011 рік мені нагадує 39-й, перед величезними подіями титанічного характеру. З одного боку, влада повинна провести реформи, аби вийти до виборів на позитивні результати. Отримати такий результат можна лише тоді, коли ти не маєш потужного опору опозиції. Тому можна прогнозувати тиск на опозицію (її розм'якшення, створення різних опозиційних груп тощо) з тим, аби не допустити її консолідації. Це перше. Друге. Сама опозиція робить усе для того, щоб не бути консолідованою. Тут є проблема, яку вирішити БЮТ ніяк не може, і цього року, я вважаю, не вирішить. Для влади ж важливе досягнення внутрішнього консенсусу. Тобто, необхідно, аби влада була єдина. Разом із тим, ми бачимо протиріччя у владі, наявність конфліктів усередині різних груп тощо. Це вже погано, бо це виходитиме в зовні і викликатиме певну недовіру до дій влади в цілому.
— А при недовірі до влади про жодні реформи і йтися не може.
— Звичайно. Але, на мою думку, реформи продовжаться. Гадаю, Президент нинішнього року, швидше за все, кілька разів (два-три) переформатує уряд. Більше того, до кінця року Президент повернеться до ідеї створення коаліційного уряду з більш реформаторськими орієнтирами. Центр ухвалення рішень до кінця року остаточно перемістився на Банкову. Крім того, я прогнозую, що повноваження РНБО будуть ще більш понижені. А в цілому, багато питань, що ви задали, будуть прописані в лютневому Посланні Президента. Там будуть прописані основні стратегічні орієнтири розвитку, у тому числі схематичні форми майбутніх реформ. Після цього буде зрозумілий алгоритм: що за чим відбуватиметься.
Не виключаю варіант, що до влади найближчим часом прийдуть нові особи, які зможуть підняти, по-перше, конституційний процес, по-друге, питання формування української політичної нації. Але я поки що не бачу, як ці люди можуть вписатися в нинішню архітектуру відносин різних груп в оточенні Президента. Однак я не вважаю, що рішення Конституційного Суду є крапкою. Це двокрапка, що має відкрити новий конституційний процес.
Писатиметься нова редакція Конституції. Це буде не суто президентська республіка, яка є зараз, це буде парламентсько-президентська республіка. Гадаю, через рік ми прийдемо до необхідності ухвалення нового Основного Закону країни.
Іван КАПСАМУН, Наталія РОМАШОВА, «День»
