У розгромі нацистської Німеччини величезну роль зіграли доблесні сини України, зі зброєю в руках захищаючи свою землю. Яскравим прикладом величезного вкладу нашої держави в Перемогу є так званий «Український бронетанковий щит», у складі якого були, з одного боку, блискуча когорта воєначальників, що командували танковими арміями, а з іншого - тисячі й тисячі українських танкістів, які відважно і вміло билися на фронтах війни. Одним з них був капітан Сергій Безпалько.
Нагадаємо, що тоді воювали генерал армії, начальник Оперативного Управління Генерального штабу Штеменко С.М., маршал бронетанкових військ – командувач бронетанковими і механізованими військами Червоної армії Федоренко Я.Н., маршал бронетанкових військ – командувач 3-ою гвардійською танковою армією Рибалко П.С.; генерал армії. – командувач 4-ю танковою армією Лелюшенко Д.Д.; генерал-полковник – командувач 5-ої танкової армії Романенко П.Л.
Сергій Безпалько (1918 – 1971) - скромний і відважний «танковий трудівник» війни, чия міцна закваска «щирого українця» успадкована по крові від запорізьких козаків, повною мірою проявилася в роки ВВВ. Сергій був передостанньою сімнадцятою дитиною у багатодітній інтелігентній сім'ї, що мешкала в Полтаві.
Мати – дворянського роду, двічі удостоювалася звання «Мати – героїня». Вже з семи років Сергій почав виступати разом із старшими братами в місцевому цирку, а в дванадцять років міг тримати на плечах штангу вагою в сто кілограмів.
Разом із сім'єю Сергій пережив трагічні муки Голодомору. У 1933 році його, опухлого від голоду, старший брат вивіз в Кронштадт. Там п'ятнадцятирічний хлопчик почав працювати на військовому судноремонтному заводі. Через рік – він юнга на флоті.
Різнобічний спортсмен: п'ять років підряд був чемпіоном Балтійського флоту по стрільбі. Прекрасно стріляв з усіх видів особистої зброї. Отримав значок «Кращий стрілець» і нагороджений іменною дрібнокаліберною рушницею. Грав у нападі за збірну Кронштадського гарнізону з футболу.
Під час радянсько-фінської війни Сергій був навідним (головним фахівцем з приладів управління артилерійським вогнем) в розрахунку головного калібру флагманського крейсера Балтфлота. Успішні бойові дії крейсера в умовах складної льодової обстановки закінчилися після підписання Фінляндією мирного договору.
Сергій подає рапорт для вступу в льотне училище. На «відмінно» він здає усі необхідні випробування, але мандатна комісія не зараховує його, аргументуючи своє рішення тим, що, мовляв, «флоту теж потрібні фахівці». Проте повернутися на флот українському юнакові вже не довелося. Сергій зустрів початок війни в якості механіка-водія важкого танка КВ.
У червні 41-го року його танковий батальйон розташовувався в районі міста Лієпая. Через раптовий і стрімкий наступ німецьких військ батальйон опинився в оточенні і став з боями пробиватися до своїх. Після втрати підбитих танків вціліла частина екіпажів в пішому порядку, окремими групами прагнула здолати лінію фронту. Вийти до своїх Сергію вдалося вже на території Естонії. Він, як й інші, що виходили з оточення, проходив так звану «фільтрацію». Тижнів два довелося «виправдовуватися» перед співробітниками Особливого відділу, відповідаючи на питання, серед яких був основний: «Чому, за яких обставин опинився по ту лінію фронту?»...
Після «фільтрації» його направляють у заново сформовану танкову частину. У новому екіпажі Сергій вже є навідником. Його природна гострота зору і тямущість сприяли військовій удачі – у бою під Смоленськом його танк підбив і вивів з ладу німецький бронепоїзд. Восени 41-го Безпалька направляють у бронетанкове училище на прискорені курси, після закінчення яких отримує командирське звання.
Далі - бої під Волоколамськом. Потім їх бойову частину перекидають під Тихвин, де наші війська робили відчайдушні спроби деблокувати Ленінград. Там, утративши у важких боях свої бойові машини, танкісти влилися в ряди піхотинців.
Сергію Безпалько запам'ятався наступний епізод: «У березні 42-го довелося провести три доби до пояса у болоті, де кожен з нас знаходився під прицілом фінських снайперів («зозуль»). Варто було кому-небудь зробити спробу вибратися з болотяної рідоти – відразу намагалися нанести легке поранення. Вони не вбивали, тому що за полонених видавалася винагорода. Врятували наші війська, що підійшли. Відтоді постійно гостро давали знати хворобливі наслідки «купелі», що леденить, а ноги служили мені своєрідним «живим барометром», чуйно реагуючи на зміни погоди».
Після чергового переформування його оновлена бригада важких танків була придана 2-ій Ударній армії під командуванням генерала А. Власова, який до цього успішно керував підпорядкованими військами в наступальних боях під Москвою. Під час проедення армією успішної Любавинської операції Безпалько очолив бригадну розвідувальну групу, якій належало вийти в тил противника, визначити дислокацію бойової техніки і опорних пунктів ворога.
Декілька днів тривав рейд розвід-групи по ворожих позиціях. Нарешті, на одній з лісових доріг вдалося захопити штабний броньований автомобіль. Розуміючи, що захоплені важливі оперативні документі, Безпалько приймає рішення: «основа» розвід-групи, дотримуючись максимальної обережності, повертається разом з пораненими і захопленим «язиком», а він з одним із розвідників поспішає якнайшвидше доставити німецьку штабну документацію до своїх».
У темряві разом з напарником Сергій швидко просувався по дорозі і раптом за поворотом з'явилася колона німецьких мотоциклістів і досить яскраво їх освітила. Миттєва реакція розвідників – вони «в кидку» притиснулися до торф'яної поверхні плоского узбіччя. Сергій висмикнув чеку з гранати, приготувавшись в останній критичний момент підірвати себе, щоб знищити захоплені документи, щоб вони не потрапили назад до супротивника. Не доїжджаючи метрів п'ятдесят, колона несподівано зупиняється, німці починають про щось жваво переговорюватися, а потім... розвертаються і їдуть.
Незабаром розвідники просочилися через передові німецькі позиції і, судячи з усього, були вже на нейтральній смузі. Тепер їх чекало останнє випробування – вийти до своїх не натрапивши на «занадто пильних» бійців бойової охорони, котрі, зачувши підозрілий шерех, тим більше вночі, тут же відкривали вогонь на поразку.
Обережно повзучи, Сергій з напарником пробиралися все далі вглиб нашої території. На щастя все обійшлося і захоплені матеріали були благополучно доставлені. Німецькі оперативні карти і документація виявилися настільки важливими, що командування представило Сергія до звання Героя Радянського Союзу. А через декілька днів Безпалько виявив, що він посивів, – нічний стрес від можливої трагічної розв'язки при зустрічі з німецькими мотоциклістами не пройшли для нього даром.
Незабаром Ударна армія втягнулася у важкі наступальні бої. Зважаючи на загрозу оточення врешті-решт Власову було дозволено почати відведення військ. Через «горловину» виходу, що нестримно звужувалася, екіпажу Сергія вдалося прорватися до своїх. Тим часом з Військової ради фронту командуванню армії було повідомлено, що документи для нагородження, у тому числі і представлення на присвоєння Безпальку звання героя, затверджені і доставлені в Москву. Але... генерал Власов з коханкою здався в полон і погодився співпрацювати з німцями. У Президію Верховної Ради негайно пришла вказівка, що «в армії зрадника не може бути ніяких героїв!»...
Залишки армії розформували, а командир танка Безпалько з новим екіпажем прямує у складі заново створеної танкової бригади під Сталінград. Угрупуванню військ, яким була придана бригада, ставилося завдання – не допустити прориву танкових армій Манштейна, не допустити до оточених військ фельдмаршала Паулюса. Нашим військам вдалося успішно відбити натиск армади Манштейна. Після завершення кровопролитних боїв відбувалися збори партійного активу бригади.
