Безпалько згадував : «Несподівано в наше розташування прибуває представник Верховного Головнокомандування генерал армії Г. Жуков. Він насамперед попрямував до місця паркування бойової техніки. Запитує: - «Де командир?» - «На партзборах!» - «Базіканням займається» - і Жуков починає перевіряти стан вже неабияк пошарпаної у боях бойової техніки. Потім рішуче рухається до приміщення, де проходить партактив. Коли увійшов Жуков, командир бригади подав команду і почав було доповідати, але той його різко обірвав: -«Командир, тебе що – розстріляти потрібно? Ви тут займаєтеся всякою х.», - Жуков запнувся, насилу підбираючи не матюк, - «... всякими розмовами, а у тебе тільки третина озброєння у боєготовності. Щоб завтра ж усе було приведене в норм» , - і різко розгорнувшись вийшов.

Політпрацівники бригади доповіли про інцидент, що стався, в політуправління фронту, на що отримали відповідь: «Верховний наказав Жукова не чіпати!»...

Окрема гвардійська танкова бригада прориву резерву Верховного Головнокомандування, в якій Безпалько командував новітнім танком ІС-2, була направлена в район Орловсько-Курського виступу під Прохоровку, де сталася найбільша танкова битва...

...Зустрічний танковий бій. Як завжди, Безпалько керує діями екіпажу, стоячи у відкритому люку, що забезпечує йому максимальну видимість бойової обстановки і можливість оцінити точність ведення стрільби. В розпал багатогодинної танкової битви прямим попаданням німецького снаряда зносить вежу бойової машини, а повітряна хвиля, що утворилася, викидає Сергія з люка.

Після бою похоронна команда зносила тіла наших бійців до місць поховання, і на щастя, вже опускаючи танкіста у братську могилу, санітари відчули, що «труп» занадто м'який для убитого, а, виявивши дихання, що ледве відчутне, віднесли Сергія в намет для важко поранених.

Два тижні організм танкіста боровся з важкою контузією. Коли він опритомнів – кругом пітьма.: «Сліпий??... Сліпий!!», - душевна біль пронизала Сергія, - «Вже краще не жити». Намацавши у своєму обмундируванні пістолет, з величезним зусиллям витягнув його, але руку перехопив черговий лікар: «На той світ завжди встигнеш. Потрібно поборотися за життя!».

Через кілька днів санітарним поїздом Сергія відправили в московський госпіталь, де йому була зроблена складна операція на хребті. Поступово відновився і зір...

...Знову фронтові дороги. Кидок наших військ до берегів Балтійського моря. Безпалько очолив передовий танковий загін з десантниками на борту, маючи завдання пробитися до узбережжя і перегородити шлях відходу німецьким частинам. Ледь танковий загін здолав прибережні піщані дюни і вискочив до морського берега, як по ньому відкрили вогонь два ворожі бойові кораблі. Довелося відійти під прикриття дюн. Оскільки у танка ИС-2 була достатня дальність стрільби, Сергій наказав підняти гарматні стволи на максимальний кут підвищення, і за його командою відкрити вогонь.

Сам він, піднявшись на підвищення дюни, коригував вогонь по рації. Один із наших снарядів потрапив у корабель, і обидва кораблі поспішно відійшли далі в морі. Танки підійшли до берега і танкісти символічно зачерпнули шоломами балтійську воду.

Командування гвардійської бригади, як і обіцяло, представили екіпажі до нагород, а Сергія до звання Героя. На жаль, доля знову відвернулася від відважного українця...

«Як мені потім пояснили, сталося наступне. Просуваючись услід за військами, що наступають, командуючий фронтом генерал армії Черняхівський зупинив танк, який підвозив нам дозаправку і спрямовувався назад у тил. Він запитав у командира танка чи не вони першими досягли узбережжя Балтії? І отримавши позитивну відповідь, Черняхівський віддав розпорядження про нагородження екіпажу (що виконував в даному випадку лише допоміжну роль!), а самого командира представити до звання Героя. Хоча армійське командування оперативно розібралося у безглуздій ситуації, але звернутися до командувача для перегляду його рішення не зважилося».

...Важкі бої за Кенігсберг. Коли батальйон, у складі якого воював екіпаж Безпалько, прорвався до заводу озброєнь в центральній частині міста, по них був відкритий прицільний артилерійський вогонь прямим наведенням. Втративши значну кількість танків, батальйону довелося заднім ходом відходити в укриття. Продовжуючи коригувати вогонь по німцях, Сергій бічним зором побачив, як у ствол сусіднього танка потрапив ворожий снаряд у той момент, коли танк сам зробив постріл, що привело до «зрізування» ствола. І тут же поруч пролунав вибух...

«Немов хтось палицею ударив мене по голові. Відчуваю, як криваві цівки поповзли по обличчю і в очі. Інстинктивно примружився, сповзаю в люк на своє командирське місце. Зняв шолом, обмацую голову і прямо посередині лоба пальці наштовхнулися на гарячий металевий осколок. Хтось з екіпажу вклав у руку ремонтні плоскогубці і я висмикнув снарядний осколок. Потім зумів перебинтувати собі голову...

У кінці війни під містом Тукумс несподівано зустрів брата, теж танкіста. Радість була безмірна. Фронтові наші шляхи знову розійшлися. І як я дізнався пізніше, в першому ж бою після зустрічі брат загинув – пряме попадання бронебійної німецької болванки в танк обірвало його героїчне життя!...»

Потім район так званої «Гнилої Вісли» - знаменита коса Пенемюнд, де були розташовані гітлерівські ракетні заводи...

А закінчив війну Сергій Безпалько в Данії, на острові Борнхольм, де брав участь у розгромі дивізії СС. Вдалося йому побувати разом з бойовими друзями і в Копенгагені. Там в одній з місцевих «корчм» на очах здивованих відвідувачів випивав, не закушуючи, потрійну порцію шнапсу. Присутні нагородили радянських танкістів оплесками, а господар закладу навіть відмовився брати гроші, віддаючи данину поваги представникам армії переможців.

На фронтових дорогах Сергій Безпалько змінив 12 бойових машин, отримав більше десятка поранень різного ступеня тяжкості, мав три контузії. Почав війну рядовим, а закінчив капітаном. Нагороджений багатьма бойовими нагородами, у тому числі орденом «Червона Зірка», медалями «За бойові заслуги», «За відвагу», «За взяття Кенігсберга».

Після війни закінчив військову академію. Був викладачем.

У шестидесяті роки за незгоду з «генеральною лінією партії» був звільнений, нібито за скороченням штатів, без права на військову пенсію.

З десяти рідних братів Сергія Безпалько, що пішли на фронт, живими повернулися лише четверо. Ще четверо з братів і сестер померли раніше під час Голодомору на Україні.

Геннадій Бурлюк

(Для зв'язку з автором 559-72-61, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.)