У розгромі нацистської Німеччини величезну роль зіграли доблесні сини України, зі зброєю в руках захищаючи свою землю. Яскравим прикладом величезного вкладу нашої держави в Перемогу є так званий «Український бронетанковий щит», у складі якого були, з одного боку, блискуча когорта воєначальників, що командували танковими арміями, а з іншого - тисячі й тисячі українських танкістів, які відважно і вміло билися на фронтах війни. Одним з них був капітан Сергій Безпалько.
Нагадаємо, що тоді воювали генерал армії, начальник Оперативного Управління Генерального штабу Штеменко С.М., маршал бронетанкових військ – командувач бронетанковими і механізованими військами Червоної армії Федоренко Я.Н., маршал бронетанкових військ – командувач 3-ою гвардійською танковою армією Рибалко П.С.; генерал армії. – командувач 4-ю танковою армією Лелюшенко Д.Д.; генерал-полковник – командувач 5-ої танкової армії Романенко П.Л.
Сергій Безпалько (1918 – 1971) - скромний і відважний «танковий трудівник» війни, чия міцна закваска «щирого українця» успадкована по крові від запорізьких козаків, повною мірою проявилася в роки ВВВ. Сергій був передостанньою сімнадцятою дитиною у багатодітній інтелігентній сім'ї, що мешкала в Полтаві.
Мати – дворянського роду, двічі удостоювалася звання «Мати – героїня». Вже з семи років Сергій почав виступати разом із старшими братами в місцевому цирку, а в дванадцять років міг тримати на плечах штангу вагою в сто кілограмів.
Разом із сім'єю Сергій пережив трагічні муки Голодомору. У 1933 році його, опухлого від голоду, старший брат вивіз в Кронштадт. Там п'ятнадцятирічний хлопчик почав працювати на військовому судноремонтному заводі. Через рік – він юнга на флоті.
Різнобічний спортсмен: п'ять років підряд був чемпіоном Балтійського флоту по стрільбі. Прекрасно стріляв з усіх видів особистої зброї. Отримав значок «Кращий стрілець» і нагороджений іменною дрібнокаліберною рушницею. Грав у нападі за збірну Кронштадського гарнізону з футболу.
Під час радянсько-фінської війни Сергій був навідним (головним фахівцем з приладів управління артилерійським вогнем) в розрахунку головного калібру флагманського крейсера Балтфлота. Успішні бойові дії крейсера в умовах складної льодової обстановки закінчилися після підписання Фінляндією мирного договору.
Сергій подає рапорт для вступу в льотне училище. На «відмінно» він здає усі необхідні випробування, але мандатна комісія не зараховує його, аргументуючи своє рішення тим, що, мовляв, «флоту теж потрібні фахівці». Проте повернутися на флот українському юнакові вже не довелося. Сергій зустрів початок війни в якості механіка-водія важкого танка КВ.
У червні 41-го року його танковий батальйон розташовувався в районі міста Лієпая. Через раптовий і стрімкий наступ німецьких військ батальйон опинився в оточенні і став з боями пробиватися до своїх. Після втрати підбитих танків вціліла частина екіпажів в пішому порядку, окремими групами прагнула здолати лінію фронту. Вийти до своїх Сергію вдалося вже на території Естонії. Він, як й інші, що виходили з оточення, проходив так звану «фільтрацію». Тижнів два довелося «виправдовуватися» перед співробітниками Особливого відділу, відповідаючи на питання, серед яких був основний: «Чому, за яких обставин опинився по ту лінію фронту?»...
Після «фільтрації» його направляють у заново сформовану танкову частину. У новому екіпажі Сергій вже є навідником. Його природна гострота зору і тямущість сприяли військовій удачі – у бою під Смоленськом його танк підбив і вивів з ладу німецький бронепоїзд. Восени 41-го Безпалька направляють у бронетанкове училище на прискорені курси, після закінчення яких отримує командирське звання.
Далі - бої під Волоколамськом. Потім їх бойову частину перекидають під Тихвин, де наші війська робили відчайдушні спроби деблокувати Ленінград. Там, утративши у важких боях свої бойові машини, танкісти влилися в ряди піхотинців.
Сергію Безпалько запам'ятався наступний епізод: «У березні 42-го довелося провести три доби до пояса у болоті, де кожен з нас знаходився під прицілом фінських снайперів («зозуль»). Варто було кому-небудь зробити спробу вибратися з болотяної рідоти – відразу намагалися нанести легке поранення. Вони не вбивали, тому що за полонених видавалася винагорода. Врятували наші війська, що підійшли. Відтоді постійно гостро давали знати хворобливі наслідки «купелі», що леденить, а ноги служили мені своєрідним «живим барометром», чуйно реагуючи на зміни погоди».
Після чергового переформування його оновлена бригада важких танків була придана 2-ій Ударній армії під командуванням генерала А. Власова, який до цього успішно керував підпорядкованими військами в наступальних боях під Москвою. Під час проедення армією успішної Любавинської операції Безпалько очолив бригадну розвідувальну групу, якій належало вийти в тил противника, визначити дислокацію бойової техніки і опорних пунктів ворога.
Декілька днів тривав рейд розвід-групи по ворожих позиціях. Нарешті, на одній з лісових доріг вдалося захопити штабний броньований автомобіль. Розуміючи, що захоплені важливі оперативні документі, Безпалько приймає рішення: «основа» розвід-групи, дотримуючись максимальної обережності, повертається разом з пораненими і захопленим «язиком», а він з одним із розвідників поспішає якнайшвидше доставити німецьку штабну документацію до своїх».
У темряві разом з напарником Сергій швидко просувався по дорозі і раптом за поворотом з'явилася колона німецьких мотоциклістів і досить яскраво їх освітила. Миттєва реакція розвідників – вони «в кидку» притиснулися до торф'яної поверхні плоского узбіччя. Сергій висмикнув чеку з гранати, приготувавшись в останній критичний момент підірвати себе, щоб знищити захоплені документи, щоб вони не потрапили назад до супротивника. Не доїжджаючи метрів п'ятдесят, колона несподівано зупиняється, німці починають про щось жваво переговорюватися, а потім... розвертаються і їдуть.
Незабаром розвідники просочилися через передові німецькі позиції і, судячи з усього, були вже на нейтральній смузі. Тепер їх чекало останнє випробування – вийти до своїх не натрапивши на «занадто пильних» бійців бойової охорони, котрі, зачувши підозрілий шерех, тим більше вночі, тут же відкривали вогонь на поразку.
Обережно повзучи, Сергій з напарником пробиралися все далі вглиб нашої території. На щастя все обійшлося і захоплені матеріали були благополучно доставлені. Німецькі оперативні карти і документація виявилися настільки важливими, що командування представило Сергія до звання Героя Радянського Союзу. А через декілька днів Безпалько виявив, що він посивів, – нічний стрес від можливої трагічної розв'язки при зустрічі з німецькими мотоциклістами не пройшли для нього даром.
Незабаром Ударна армія втягнулася у важкі наступальні бої. Зважаючи на загрозу оточення врешті-решт Власову було дозволено почати відведення військ. Через «горловину» виходу, що нестримно звужувалася, екіпажу Сергія вдалося прорватися до своїх. Тим часом з Військової ради фронту командуванню армії було повідомлено, що документи для нагородження, у тому числі і представлення на присвоєння Безпальку звання героя, затверджені і доставлені в Москву. Але... генерал Власов з коханкою здався в полон і погодився співпрацювати з німцями. У Президію Верховної Ради негайно пришла вказівка, що «в армії зрадника не може бути ніяких героїв!»...
Залишки армії розформували, а командир танка Безпалько з новим екіпажем прямує у складі заново створеної танкової бригади під Сталінград. Угрупуванню військ, яким була придана бригада, ставилося завдання – не допустити прориву танкових армій Манштейна, не допустити до оточених військ фельдмаршала Паулюса. Нашим військам вдалося успішно відбити натиск армади Манштейна. Після завершення кровопролитних боїв відбувалися збори партійного активу бригади.
Безпалько згадував : «Несподівано в наше розташування прибуває представник Верховного Головнокомандування генерал армії Г. Жуков. Він насамперед попрямував до місця паркування бойової техніки. Запитує: - «Де командир?» - «На партзборах!» - «Базіканням займається» - і Жуков починає перевіряти стан вже неабияк пошарпаної у боях бойової техніки. Потім рішуче рухається до приміщення, де проходить партактив. Коли увійшов Жуков, командир бригади подав команду і почав було доповідати, але той його різко обірвав: -«Командир, тебе що – розстріляти потрібно? Ви тут займаєтеся всякою х.», - Жуков запнувся, насилу підбираючи не матюк, - «... всякими розмовами, а у тебе тільки третина озброєння у боєготовності. Щоб завтра ж усе було приведене в норм» , - і різко розгорнувшись вийшов.
Політпрацівники бригади доповіли про інцидент, що стався, в політуправління фронту, на що отримали відповідь: «Верховний наказав Жукова не чіпати!»...
Окрема гвардійська танкова бригада прориву резерву Верховного Головнокомандування, в якій Безпалько командував новітнім танком ІС-2, була направлена в район Орловсько-Курського виступу під Прохоровку, де сталася найбільша танкова битва...
...Зустрічний танковий бій. Як завжди, Безпалько керує діями екіпажу, стоячи у відкритому люку, що забезпечує йому максимальну видимість бойової обстановки і можливість оцінити точність ведення стрільби. В розпал багатогодинної танкової битви прямим попаданням німецького снаряда зносить вежу бойової машини, а повітряна хвиля, що утворилася, викидає Сергія з люка.
Після бою похоронна команда зносила тіла наших бійців до місць поховання, і на щастя, вже опускаючи танкіста у братську могилу, санітари відчули, що «труп» занадто м'який для убитого, а, виявивши дихання, що ледве відчутне, віднесли Сергія в намет для важко поранених.
Два тижні організм танкіста боровся з важкою контузією. Коли він опритомнів – кругом пітьма.: «Сліпий??... Сліпий!!», - душевна біль пронизала Сергія, - «Вже краще не жити». Намацавши у своєму обмундируванні пістолет, з величезним зусиллям витягнув його, але руку перехопив черговий лікар: «На той світ завжди встигнеш. Потрібно поборотися за життя!».
Через кілька днів санітарним поїздом Сергія відправили в московський госпіталь, де йому була зроблена складна операція на хребті. Поступово відновився і зір...
...Знову фронтові дороги. Кидок наших військ до берегів Балтійського моря. Безпалько очолив передовий танковий загін з десантниками на борту, маючи завдання пробитися до узбережжя і перегородити шлях відходу німецьким частинам. Ледь танковий загін здолав прибережні піщані дюни і вискочив до морського берега, як по ньому відкрили вогонь два ворожі бойові кораблі. Довелося відійти під прикриття дюн. Оскільки у танка ИС-2 була достатня дальність стрільби, Сергій наказав підняти гарматні стволи на максимальний кут підвищення, і за його командою відкрити вогонь.
Сам він, піднявшись на підвищення дюни, коригував вогонь по рації. Один із наших снарядів потрапив у корабель, і обидва кораблі поспішно відійшли далі в морі. Танки підійшли до берега і танкісти символічно зачерпнули шоломами балтійську воду.
Командування гвардійської бригади, як і обіцяло, представили екіпажі до нагород, а Сергія до звання Героя. На жаль, доля знову відвернулася від відважного українця...
«Як мені потім пояснили, сталося наступне. Просуваючись услід за військами, що наступають, командуючий фронтом генерал армії Черняхівський зупинив танк, який підвозив нам дозаправку і спрямовувався назад у тил. Він запитав у командира танка чи не вони першими досягли узбережжя Балтії? І отримавши позитивну відповідь, Черняхівський віддав розпорядження про нагородження екіпажу (що виконував в даному випадку лише допоміжну роль!), а самого командира представити до звання Героя. Хоча армійське командування оперативно розібралося у безглуздій ситуації, але звернутися до командувача для перегляду його рішення не зважилося».
...Важкі бої за Кенігсберг. Коли батальйон, у складі якого воював екіпаж Безпалько, прорвався до заводу озброєнь в центральній частині міста, по них був відкритий прицільний артилерійський вогонь прямим наведенням. Втративши значну кількість танків, батальйону довелося заднім ходом відходити в укриття. Продовжуючи коригувати вогонь по німцях, Сергій бічним зором побачив, як у ствол сусіднього танка потрапив ворожий снаряд у той момент, коли танк сам зробив постріл, що привело до «зрізування» ствола. І тут же поруч пролунав вибух...
«Немов хтось палицею ударив мене по голові. Відчуваю, як криваві цівки поповзли по обличчю і в очі. Інстинктивно примружився, сповзаю в люк на своє командирське місце. Зняв шолом, обмацую голову і прямо посередині лоба пальці наштовхнулися на гарячий металевий осколок. Хтось з екіпажу вклав у руку ремонтні плоскогубці і я висмикнув снарядний осколок. Потім зумів перебинтувати собі голову...
У кінці війни під містом Тукумс несподівано зустрів брата, теж танкіста. Радість була безмірна. Фронтові наші шляхи знову розійшлися. І як я дізнався пізніше, в першому ж бою після зустрічі брат загинув – пряме попадання бронебійної німецької болванки в танк обірвало його героїчне життя!...»
Потім район так званої «Гнилої Вісли» - знаменита коса Пенемюнд, де були розташовані гітлерівські ракетні заводи...
А закінчив війну Сергій Безпалько в Данії, на острові Борнхольм, де брав участь у розгромі дивізії СС. Вдалося йому побувати разом з бойовими друзями і в Копенгагені. Там в одній з місцевих «корчм» на очах здивованих відвідувачів випивав, не закушуючи, потрійну порцію шнапсу. Присутні нагородили радянських танкістів оплесками, а господар закладу навіть відмовився брати гроші, віддаючи данину поваги представникам армії переможців.
На фронтових дорогах Сергій Безпалько змінив 12 бойових машин, отримав більше десятка поранень різного ступеня тяжкості, мав три контузії. Почав війну рядовим, а закінчив капітаном. Нагороджений багатьма бойовими нагородами, у тому числі орденом «Червона Зірка», медалями «За бойові заслуги», «За відвагу», «За взяття Кенігсберга».
Після війни закінчив військову академію. Був викладачем.
У шестидесяті роки за незгоду з «генеральною лінією партії» був звільнений, нібито за скороченням штатів, без права на військову пенсію.
З десяти рідних братів Сергія Безпалько, що пішли на фронт, живими повернулися лише четверо. Ще четверо з братів і сестер померли раніше під час Голодомору на Україні.
Геннадій Бурлюк
(Для зв'язку з автором 559-72-61, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.)
