До такого висновку доходиш, коли знайомишся з Постановою іменем України Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі №761/38793/14-ц провадження №61-20997 св 18, яка є остаточною і оскарженню не підлягає.
Таким чином підведена риска у справі рейдерського захоплення приміщення, в якому працювали редакції журналу «Трибуна» і щорічника «Наука і культура», всієї їх матеріальної, інтелектуальної власності. Про тогочасний бандитський розбій 2011 року писали майже всі газети, журнали, інтернет-видання, йшлося про це і в новинах Верховної Ради, на стрічках ALL News, Point, LB.ua, ZN.ua, КИД. «Юго-Восточная ЛИГА», IEY-New та багатьох інших.
На захист «Трибуни» лише до Адміністрації Президента надійшло близько 500 звернень, листів, прохань, в яких від влади вимагалося захистити самобутній журнал старої української інтелігенції. Але влада мовчала, правоохоронні органи надсилали до редакції листи з обіцянкою розглянути. У березні 2011 року відкрили цивільну справу. Вона тривала протягом 8 років: то виходила на фінішну пряму, то з’являвся штучно створений юридичний гачок і все поверталось до первісної ланки.
Нарешті 4 вересня 2019 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під головуванням В.А. Стрільчука прийняла рішення: «Витребувати нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97, загальною площею 121, 30 кв. м, у будинку №10 (літера «А») на вул. Прорізній у м. Києві від Романенко Діани Михайлівни на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м. Києва».
Щодо повернення «Трибуні» втраченого майна або його вартості, щодо захисту професійних і просто людських прав постраждалих журналістів Вищий судовий орган країни промовчав. Як мовчали про це правоохоронні і судові органи і раніше. Щоправда, за представленням до Голосіївського районного суду м. Києва прокурора і заявами журналістів про втрату не лише редакційної, а і їх особистої власності (слідчий оцінив збитки, завдані «Трибуні» і її працівникам в цілому в 500 тисяч гривень (в цінах 2011 року), суддя Дроздова відкрила кримінальну справу на Е.М. Гритчину, лише одну з трьох розгромників редакції, до того ж, стару і хвору. Справа тривала близько 2-х років. А оскільки Е.М. Гритчина на жодне з засідань не з’являлася, Дроздова закрила цю справу. Мені запам’яталися слова цієї судді: «Змиріться. Так треба. Це вище і сильніше, і Вас, і мене».
Явно ж, це був замовний розгром. Конкретним найманцям було дане завдання розгромити редакції так, щоб від них не лишилося і пилу під чобітьми. Вони це виконали і одержали шляхом всіляких маніпуляцій і хитросплетінь приміщення редакцій, повідкривали в них свої бізнесові структури, і 8 років використовували на повну силу для подальшого збагачення. Після прийняття Постанови іменем України незаконно привласнене ними приміщення у них заберуть.
А хто компенсує редакціям їх збитки? І хто ці люди, що дають команди на знищення і забезпечують безкарність злочинцям? Доки творитимуться чорні корупційні справи на нашій українській землі?
В.І. МЕНШУН
